«Якщо щастя у миттєвому захваті, то я мабуть зовсім нещасна. Та навіть якщо ні – я все одно нещасна. Чому я взагалі про це роздумую? Для мене це занадто важко. Чому на мене просто не завалиться великий клубок з написом «щастя»?» - мабуть саме так роздумує більшість.
Сірі будні, важке сімейне життя, нещасливе кохання - всього занадто багато, щоб відчути себе вільним і безтурботним. Ми повинні догоджати комусь, виконувати непотрібну роботу і бути серйозними. А ще нікого зовсім не цікавить, що у нас всередині. Наша душа ніби ув’язнена, а визволити її можемо ніхто інший як ми самі. «Робота-сім’я» – наш постійний графік, а маленькі сімейні радості – по вихідних і теж тільки по розкладу. Ми стали схожими на роботів, але найгірше те, що ми самі погоджуємося з цим і нічого не стараємось змінити. Звичайно, набагато легше сказати, що це все задля кращого майбутнього або просто поплакатись другові. Ми стали дріб’язковими, сердимось через дрібниці і хочемо здаватись дорослими. Та, насправді, в душі ми все ще діти…
А чи не чесніше бути хоч трішки щирішими? Просто відпустити негативні думки і посміхнутися. Зникнути на декілька днів, відпочити із сім’єю, зроби те, на що завжди не вистарчає часу. Не думати про майбутнє і не складати планів як бути ще більше заможним. Краще почитати хорошу книгу і стати багатшими духовно. Невже не хочеться просто літати, не знайти який сьогодні день і зустрічати світанки? Чому не можна поєднувати своє мега-складне життя із моментами радості? Чому всі думають, що щастя – це щось неймовірно грандіозне і воно заповнює весь час і все життя. Чому всі кричать, про те, що вони нещасні? Як вони можуть знати, що таке щастя, якщо, по їх словах, ніколи його не відчували? Прокиньтесь: все біля вас! Тільки поверніться! І ви помітите. Це не так важко, тільки будьте трішки уважнішими.
Деколи нам необхідні необдумані вчинки – вони показують нам хто ми є і чого прагнемо. І так: якщо щастя у миттєвому захваті – то я найщасливіша:)
Арина Карташова