От редактора
Автор этих записок - статский советник, земский начальник 9-го участка Бердянского уезда Ипполит Павлович Дувин. Стоит пояснить, кто такой статский советник, и кто такой земский начальник. Статский советник - это гражданский чин 5 класса в дореволюционной российской империи, соответствовал упраздненному ранее воинскому званию "бригадир", т.е. между полковником и генерал-майором. Это высокий чин, даже сам губернатор Таврической губернии в те годы Скадовский Сергей Балтазарович был статским советником. Однако получить такой чин можно было, продвигаясь по служебной лестнице выслугой лет.
Земский начальник (полное название должности — земский участковый начальник) — особый чиновник в Российской империи в 1889—1917 годах, сочетающий на территории своего участка (меньшего, чем уезд) административную власть по отношению к крестьянам и их сообществам (сельским обществам и волостям) и ограниченную судебную власть по отношению ко всему населению. Основные задачи земского начальника как администратора состояли в решении всех вопросов землепользования крестьян.
Об Ипполите Павловиче Дувине нашел всего лишь несколько упоминаний в Интернете. Так в списке учителей Одесского учебного округа за 1866 год И.П. Дувин значится как учитель уездного училища в Бобринце, без чина, хотя другие учителя в этом списке гражданские или военные чины имели. В книге П.К. Дзяковича "Очерк города Мелитополя и его уезда" в "Списке должностных лиц по Мелитополю, 1900 год" Дувин Ипполит Павлович, уже в чине статского советника, - земский начальник 3-го участка Мелитопольского уезда, с. Васильевка.
И.П. Дувин, будучи чиновником-хозяйственником, явно злоупотребляет в своих записках упоминаниями о денежных суммах и стоимости тех или иных зданий или мероприятий. Чтобы сегодняшнему читателю было легче сориентироваться в ценах того времени, привожу некоторые примерные цены: лошадь рабочая -50 рублей; корова дойная - 35 руб., мясо свиное - 4 руб. за пуд (16 кг), сахар - 5,5 руб. за пуд, хлеб - 2 коп. за фунт (400 г).
Александр Пругло
***
Сегодня Дмитровка - большое культурное село. В нем есть прекрасный храм во имя Покрова Пресвятой Богородицы, построенный в 1899 году на широкой площади, который вместе с домами, что к нему относятся, обошелся сельской общине в 72 тысячи рублей. В церковной ограде тогда же из разобранных материалов старой церкви была построена церковно-приходская школа, на что сельская община потратила 1500 рублей. На церковной площади, вблизи реки, собираются еженедельно по вторникам базары, на которые приезжают и иногородние. На главной улице находятся дома, в которых размещаются волостное управление и волостной суд, сельское управление. Кроме церковно-приходской школы, в Дмитровке есть еще два земских народных училища, расположенные в хороших домах, построенных сельской общиной и переданных ныне местному земству (в Бердянском уезде введено всеобщее образование). Стоимость этих строений превышает 10 тысяч рублей.
Вблизи церкви находится земская амбулатория с квартирой участкового врача, который занимает обширную усадьбу, бесплатно переданную земству сельской общиной. В амбулатории постоянно находятся фельдшер и акушерка. В Дмитровке находится и становая квартира пристава и стана Бердянского уезда. Есть здесь и чайная с читальней попечительства народной трезвости, расположенная в особенном доме, специально для чайной построенном сельской общиной, и получает от попечительства по 150 рублей арендной платы в год.
С 1907 года в Дмитровке существует общество потребителей, которое имеет свою мануфактурную бакалейну лавку с годовым оборотом 14 тысяч рублей, а с 1 июля 1911 года то же общество открыло и свой кирпичный завод на участке земли, которую арендует у сельской общины. С 1 сентября 1910 года открылось Дмитровское кредитное общество. С 1911 года местный крестьянин И. Г. Черненко построил в Дмитрове большую паровую мельницу стоимостью 50 тысяч рублей, которая ежегодно перерабатывала до 180 тысяч пудов зерна на муку, ее вывозили на продажу в Бердянск. Кроме этого, в Дмитровке было 10 ветряных мельниц, одна маслобойня, 14 кузниц, 1 бондарня, 3 мануфактурных, 10 бакалейных и 1 казенно-винная лавки. Но совсем не было ни пивных лавок, ни трактиров и открытие их в деревне запрещалось Дмитровской сельской общиной.
От предыдущих жителей Дмитровки - ногайцев - остался сельской общине прекрасный фруктовый сад, разбитый на 12 десятинах земли, недалеко от реки Кильтичии, в самом селе. Ежегодно он давал прибыль общине 357 рублей. К сожалению, сельская община, мало беспокоилась о своем саде. Кроме сада и дома, который арендует попечительство народной трезвости, Дмитриевская сельская община сдает в аренду пять конторок на базарной площади для скупщиков хлеба и 52 десятины пахотной земли. Все это дает общине прибыль в год до 2 тысяч рублей.
В документах поселения в Дмитровке новоселам было отведено в общинное пользование 6062,2 пригодных и 168,9 десятин неудобий, а всего - 6231,1 десятины. Граничит земля с северо-запада с землями Андреевки, Троян, по реке Обиточной, далее проходит вблизи усадеб Дмитровки, пересекает реку Кильтичию, с юга граничит с землями Новопавловки, а с востока - с землями Николаевского.
В юго - западной части размещаются 49,7 десятины церковной земли. Число душ на 1 января 1911 года составило 4048, в том числе 2106 мужчин и 1942 женщины. Дворов в селе было 568. В 1910-1911 годах из села Дмитровки переселились на казенные земли
в Кустанайський уезд Тургайської области 6 семей, в которых было 58 душ. По последнему переделу земли в 1906 году вся пригодная земля была распределена на каждого жителя мужского пола поровну и земельный надел определялся в 2 десятины 720 квадратных саженей. После того как 9 ноября 1906 года был издан указ по 1 января 1912 года общая площадь закрепленной в собственность земли равнялась 2642 десятины. Каждая семья за одну десятину земли в 1906 году платила налог 2 рубля 31 копейку против 2 рублей 27 копеек в 1912 году, что объясняется выведением из состава волости села Новопавловки с увеличением расходов на содержание волости. Казенные и земские сборы на одну десятину земли составляли 1 рубль 51 копейку, волостные - 17,5 копейки и сельские - 72,5. копейки. Для сбора этих налогов установлены сроки в равных долях: первое число сентября, октября и ноября (сюда не входит мирский налог).
В 1911 году Дмитриевская сельская община с разрешения губернского пристава заменила натуральные запасы общинным продовольственным капиталом, который на 1 января 1912 года составлял 13 тысяч 286 рублей 24 копейки и хранился в депозите Бердянского уездного съезда.
Дмитриевская сельская управа размещалась в своем доме, который соответствовал своему назначению. Благодаря распорядительности сельского старосты крестьянина Евтихия Никитенко в полном порядке и обеспеченном всем необходимым, даже до железной кассы включительно, хранился весь инвентарь. В 1910 году во дворе сельской управы построено помещение для хранения пожарного обоза и машин, а также кладовую для топлива. Здесь же построено и жилое помещение для нужд сельской общины. Все это обошлось обществу в 600 рублей. Стоимость пожарного обоза и машин составляет 500 рублей. Этим хозяйством заведует пожарный староста, который избирается на сходе граждан.
Размещение Дмитровки на двух хотя и незначительных речках - Обиточной и Кильтичии, на которых земство построило добротные мосты (в самом поселке и в четырех верстах по Бердянсько-Еогородицкому шоссе), обеспечивает население хорошими сенокосами и огородами. Площадь виноградников незначительна и не превышает 15 десятин, из которых собирается до 500 ведер виноградного вина, которое употребляется на месте. Овцеводство почти совсем вывелось, и теперь в Дмитровке насчитывается около 600 овец, с которых снимается до 120 пудов шерсти, которая используется на нужды самих жителей.
По землям Дмитровки на расстоянии 8 верст проходит Бердянсько-Богородицкое шоссе и земские почтовые дороги из Бердянска на Ногайск, Мелитополь, а также в село Софиевку. В Дмитровке расположена земская почтовая станция, а в 3 верстах от села - станция Трояны Екатерининской железной дороги. От Бердянска Дмитровка расположена на расстоянии 18 верст по шоссе, а от Ногайска - 20 верст по обычной дороге. Каких-либо промыслов в селе не ведется, и население Дмитровки целиком занимается земледелием.
Село Дмитровка было центром волостного управления с самого начала своего существования. Ему были подчинены села
Новопавловка, Лозановка, Нововасильевка, Новотроицкое. В таком составе Дмитриевская волость просуществовала до 1893 года. Тогда же, с первого января к ней были присоединены села Борисовка, Николаевское и Трояны. Произошли изменения и в 1911 году, когда от Дмитриевской волости отделилась Новопавловка, став самостоятельной волостью. Таким образом власть Дмитриевской волости распространялась только на села Дмитровка, Лозановка, Борисовка, Лубны, Трояны и Николаевское. Все села волости входили в состав I стана Бердянского уезда со становой квартирой. Волость была разделена на три медицинские участка: Дмитриевский, в который входили Дмитровка, Новопавловка, Трояны и Николаевское с постоянной квартирой земского врача и амбулаторией в Дмитровке, Ногайский с селами Ногайск, Лозановка, Борисовка, с помещением земского врача в Ногайской больнице на 15 коек и Бердянский, куда входило село Нововасильевка.
Ветеринарная помощь оказывалась ветврачами двух участков: Ногайским и Берестовским. Нарезных земель в Дмитриевской волости было 35601,1 десятины, учитывая два болгарских поселения Трояны и Николаевское. К Дмитриевской волости учтены также и частные земли, которые принадлежали 37 владельцам общей площадью 2590 десятин, купленные ими при распродаже земель Обиточненськой экономии, Денисиво, а также гражданки Хлебовой. Земельные владения принадлежат А. М. Беликову - 160 десятин, А. С. Беспалову - 150 десятин, Ф.Д. Грекову -- 100 десятин. Столько же земли имеют наследники Г. С. Карачевського, А. А. Клименко, М. И. Косты. В 1908 году управление Екатерининской железной дороги построило в селе Трояны на реке Кильтичии железобетонный мост и бесплатно передало его в пользование местной сельской общине.
Во время заселения Дмитриевской волости поселенцы из России получили землю в общинное пользование по 9 десятин на каждую ревизскую душу, переселенцы болгары были наделены по 50 десятин на двор и в наследство. Но в связи с увеличением количества населения и перераспределений наделы крестьян уменьшались. И в 1912 году они составляли не более двух десятин на мужскую душу. Нехватка земли заставляла крестьян переселяться в другие местности. Цены на землю выросли. Иногда они поднимались до 350-400 рублей за 1 десятину. Арендная плата доходила до ЗО-40 рублей за десятину. А всего 10 лет назад земля продавалась по 120 - 150 рублей за 1 десятину.
Волость имела 6 волостных старшин. Так, Антон Денисович Бабенко (Лозановка) занимал эту должность два трехлетия. За примерную службу в январе 1904 года он награжден серебряной медалью. Хорошо работал старшиной и дмитриевский крестьянин Иван Порфирьевич Коцарев. А житель Дмитровки Иван Филиппович Беломесов занимал должность председателя суда в течение 6 лет и был также награжден в декабре 1907 года серебряной медалью.
При волостном управлении с 1861 года действовали вспомогательная и сберегательная кассы. Длительное время касса находилась в управе: взятые в начале ее существования долги не возвращались. Только с 1899 года положение кассы несколько улучшилось. Были приняты меры к должникам кассы, после чего долги с процентами были с них взяты. Ежегодный оборот по кассе составил 3 тысячи рублей.
Села волости были также распределены между тремя военно-конными участками. Дмитровка и Трояны входили в четвертый участок, Новопавловка, Лозановка и Борисовка-в пятый, а Нововасильевка и Николаевское - в шестой. При волостном управлении и при всех сельских управлениях для разъездов по делам службы должностных лиц содержались на мирские средства специальные станции. На их содержание население тратило значительные средства: Дмитровка -639 рублей 90 копеек, Лозановка - 225 рублей; Борисовка -303 рубля 70 копеек, Нововасильевка-539 рублей, Трояны -418 рублей 95 копеек, Николаевское - 371 рубль. На перевозку арестантов выделялось 290 рублей. Содержание волостной почты в Дмитрове обходилось в 890 рублей 40 копеек. Любых заведений на средства волости не содержалось. Нет и недвижимого имущества, что принадлежало бы волости, кроме дома, построенного на земле Дмитриевской сельской общины в 1902 году. В нем розмещалось волостное правление и волостной суд. Строилось оно на мирские средства всей волости и обошлось в 5 тысяч рублей. На этом же дворе одновременно был построен отдельный флигель, в котором есть помещения для арестантов по приговору суда из двух отдельных комнат. В большом зале Дмитриевского волостного суда хранились памятники знаменательных событий из жизни родины: портреты брака императорских величеств 14 ноября 1894 года стоимостью свыше 500 рублей, Александра Невского, императора Александра II и другие. Стоял здесь и бюст царю-освободителю. Сооружение памятника было вызвано желанием увековечить память о царе-освободителе, который предоставлял 50 лет назад поселенцам волости земли в Бердянском уезде. Состоялось торжественное открытие памятника. Представитель Дмитриевской волости П. И. Шаповалов был в составе депутации, которую представили царю первого ноября 1909 года в Ливадии. На аллее парка возле большого дворца депутацию встретил сам царь. Крестьянин Бердянского уезда Берестовской волости старшина М. Т. Харченко преподнес монарху хлеб-соль на резном блюде. На память об этой встрече участникам депутации были подарены портреты наследника цесаревича Алексея Николаевича. В заключение церемонии крестьянам был предложен царский обед в отеле Гранд-Отель.
В тяжелые годы войны с Японией на Дальнем Востоке население Дмитриевской волости тепло и сердечно откликнулись на вести с фронта и сделало посильный вклад в поддержание войск средствами, а также различными сборами. В населенных пунктах волости шилось белье, которое отправляли на фронт через отделение Красного Креста в Бердянске. Крестьяне отправляли также вещи, разные материалы, хлеб, сало. Из своих мирских сумм Дмитриевская волость выделила 3533 рубля 57 копеек.
***
***
Сьогодні Дмитрівка - велике культурне село. У ньому є прекрасний храм в ім'я Покрова Присвятої Богородиці, збудований у 1899 році на широкій площі, який разом з будинками, що до нього належать, обійшовся сільській общині у 72 тисячі карбованців. У церковній огорожі тоді ж із розібраних матеріалів старої церкви була збудована церковно-приходська школа, на що сільська община витратила 1500 карбованців. На церковній площі, поблизу річки, збираються щотижня по вівторках базари, на які приїздять і іногородні. На головній вулиці села знаходяться будинки, в яких розміщаються волосне управління і волосний суд, сільське управління. Крім церковно-приходської школи, у Дмитрівці є ще два земських народних училища, що розташовані у хороших будинках, збудованих сільською общиною і переданих нині місцевому земству (в Бердянському повіті введено всезагальну освіту). Вартість цих будов перевищує 10 тисяч карбованців.
Поблизу церкви знаходиться земська амбулаторія з квартирою дільничного, лікаря, який займає широку садибу, безкоштовно передану земству сільською общиною. В амбулаторії постійно перебувають фельдшер і акушерка. У Дмитрівці знаходиться і станова квартира пристава і стану Бердянського повіту. Є тут і чайна з читальнею піклування народної тверезості, що розташована в особливому будинку, спеціально для чайної збудованому сільською общиною, і одержує від піклування по 150 карбованців орендної плати в рік.
З 1907 року у Дмитрівці існує товариство споживачів, яке має свою мануфактурну бакалейну лавку з річним оборотом 14 тисяч карбованців, а з 1 липня 1911 року те ж товариство відкрило і свій цегельний завод на ділянці землі, яку орендує у сільської общини. З 1 вересня 1910 року відкрилося Дмитрівське кредитне товариство. З 1911 року місцевий селянин І. Г. Черненко збудував у Дмитрівці великий паровий млин вартістю 50 тисяч карбованців, який щорічно переробляв до 180 тисяч пудів зерна на муку, її вивозили на продаж у Бердянськ. Крім цього, у Дмитрівці було 10 повітряних млинів, одна маслобойня, 14 кузень, 1 бондарня, 3 мануфактурних, 10 бакалейних і 1 казенно-винна лавки. Але зовсім не було ні пивних лавок, ні трактирів і відкриття їх у селі заборонялося Дмитрівською сільською общиною.
Від попередніх мешканців Дмитрівки — ногайців — залишився сільській общині прекрасний фруктовий сад, розбитий на 12 десятинах землі, неподалік річки Кільтичії, у самому селі. Щорічно він давав прибуток общині 357 карбованців. На жаль, сільська община, мало турбувалася про свій сад. Крім саду і будинку, які орендує піклування народної тверезості, Дмитрівська сільська община здає в оренду п'ять конторок на базарній площі для скупщиків хліба і 52 десятини орної землі. Все це дає общині прибуток у рік до 2 тисяч карбованців.
У документах на поселення у Дмитрівку новоселам було відведено в общинне користування 6062,2 придатних і 168,9 десятини непридатних земель, а всього — 6231,1 десятини. Межує земля з північного заходу з землями Андріївки, Троян, по річці Обіточній, далі проходить поблизу садиб Дмитрівки, перетинає річку Кільтичію, з півдня межує з землями Новопавлівки, а зі сходу — із землями Миколаївського.
На південно - західній частині розміщуються 49,7 десятини церковної землі. Число душ на 1 січня 1911 року становило 4048, у тому числі 2106 чоловіків і 1942 жінки. Дворів у селі було 568. У 1910-1911 роках з села Дмитрівки переселилися на казенні землі
у Кустанайський повіт Тургайської області 6 сімей, у яких було 58 душ. За останнім переділом землі у 1906 році вся придатна земля була розподілена на кожного мешканця чоловічої статі порівну і земельний наділ визначався у 2 десятини 720 квадратних сажнів. Після того як 9 листопада 1906 року було видано указ по 1 січня 1912 року загальна площа закріпленої у власність землі дорівнювала 2642 десятини. Кожна сім'я за одну десятину землі у 1906 році платила податок 2 карбованці 31 копійку проти 2 карбованців 27 копійок у 1912 році, що пояснюється виведенням із складу волості села Новопавлівки із збільшенням витрат на утримання волості. Казенні і земські збори на одну десятину землі складали 1 карбованець 51 копійку, волосні — 17,5 копійки і сільські — 72,5. копійки. Для збирання цих податків встановлені строки у рівних частках: перше число вересня, жовтня і листопада (сюди не входить мирський податок).
У 1911 році Дмитрівська сільська община з дозволу губернського пристава замінила натуральні запаси общинним продовольчим капіталом, який на 1 січня 1912 року складав 13 тисяч 286 карбованців 24 копійки і зберігався у депозиті Бердянського повітового з'їзду.
Дмитрівська сільська управа розміщалася у своєму будинку, який відповідав своєму плизначенню. Завдяки розпорядливості сільського старости селянина Євтихія Нікітенка у повному порядку і забезпеченому всім необхідним, навіть до залізної каси включно, зберігався весь інвентар. У 1910 році у дворі сільської управи збудовано приміщення для збереження пожежного обозу і машин, а також комору для палива. Тут же збудовано і житлове приміщення для потреб сільської общини. Все це обійшлося товариству в 600 карбованців. Вартість пожежного обозу і машин становить 500 карбованців. Цим господарством завідує пожежний староста, який обирається на сході громадян.
Розміщення Дмитрівки на двох хоча і незначних річках — Обіточній і Кільтичії, на яких земство збудувало добротні мости (у самому селищі і в чотирьох верстах по Бердянсько-Еогородицькому шосе), забезпечує населення хорошими сінокосами і городами. Площа виноградників незначна і не перевищує 15 десятин, з яких збирається до 500 відер виноградного вина, що вживається на місці. Вівчарство майже зовсім вивелося, і тепер у Дмитрівці нараховується близько 600 овець, з яких знімається до 120 пудів вовни, яка використовується на потреби самих мешканців.
По землях Дмитрівки на відстані 8 верст проходить Бердянсько-Богородицьке шосе і земські поштові дороги з Бердянська на Ногайськ, Мелітополь, а також в село Софіївку. У Дмитрівці розташована земська поштова станція, а у З верстах від села — станція Трояни Катеринівської залізниці. Від Бердянська Дмитрівка розташована на відстані 18 верст по шосе, а від Ногайська — 20 верст по звичайній дорозі. Будь-яких промислів у селі не ведеться, і населення Дмитрівки цілком займається землеробством.
Село Дмитрівка було центром волосного управління з самого початку свого існування. Йому були підпорядковані села
Новопавлівка, Лозановка, Нововасилівка, Новотроїцьке. В тако му складі Дмитрівська волость проіснувала до 1893 року. Тоді ж з першого січня до неї були приєднані села Борисівка, Миколаївське і Трояни. Відбулися зміни і в 1911 році, коли з Дмитрівської волості відокремилась Новопавлівка, ставши самостійною волостю. Таким чином влада Дмитрівської волості розповсюджувалась тільки на селах Дмитрівка, Лозановка, Борисівка, Нововасилівка, Трояни і Миколаївське. Всі села волості входили до складу І стану Бердянського повіту зі становою квартирою. Волость було розподілено на три медичні дільниці: Дмитрівська, до якої входили Дмитрівка, Новопавлівка, Трояни і Миколаївське з постійною квартирою земського лікаря і амбулаторією у Дмитрівці, Ногайська з селами Ногайськ, Лозановка, Борисівка, з помешканням земського лікаря у Ногайській лікарні на 15 ліжок і Бердянською, куди входило село Нововасилівка.
Ветеринарна допомога надавалася ветлікарями двох дільниць: Ногайської і Берестівської. Нарізних земель у Дмитрівській волості було 35601,1 десятини, враховуючи два болгарських поселення Трояни і Миколаївське. До Дмитрівської волості враховані також і приватні землі, які належали 37 власникам загальною площею 2590 десятин, куплені ними при розпродажу земель Обіточненської економії, Денисиво, а також громадянки Хлєбової. Земельні володіння належать О. М. Бєлікову — 160 десятин, О. С. Беспалову — 150 десятин, Ф. Д. Грекову -- 100 десятин. Стільки ж землі мають спадкоємці Р. С. Карачевського, А. А. Клименка, М. І. Кости. У 1908 році управління Катеринівської залізниці збудувало у селі Трояни на річці Кільтичії залізобетонний міст і безкоштовно передало його в користування місцевій сільській общині.
Під час заселення Дмитрівської волості поселенці з Росії одержали землю в общинне користування по 9 десятин на кожну ревізьку душу, переселенці болгари були наділені по 50 десятин на подвір'я і в спадщину. Але у зв'язку із збільшенням кількості населення і перерозподілів наділи селян зменшувалися. І в 1912 році вони становили не більше двох десятин на чоловічу душу. Нестача землі примушувала селян переселятися в інші місцевості. Ціни на землю виросли. Інколи вони підіймалися до 350—400 карбованців за 1 десятину. Орендна плата доходила до ЗО—40 карбованців за десятину. А всього 10 років тому земля продавалася по 120 — 150 карбованців за 1 десятину.
Волость мала 6 волосних старшин. Так, Антон Денисович Бабенко (Лозановка) займав цю посаду два трьохліття. За примірну службу у січні 1904 року він нагороджений срібною медаллю. Добре працював старшиною і дмитрівський селянин Іван Порфирович Коцарєв. А мешканець Дмитрівки Іван Пилипович Бєломесов займав посаду голови суду протягом 6 років і був також нагороджений у грудні 1907 року срібною медаллю.
При волосному управлінні з 1861 року діяли допоміжна і ощадна каси. Тривалий час каса знаходилася в управі: взяті на початку її існування борги не поверталися. Тільки з 1899 року становище каси дещо поліпшилося. Були прийняті заходи до боржників каси, після чого борги з процентами були з них взяті. Щорічний оббіг по касі склав З тисячі карбованців.
Села волості були також розподілені між трьома військово-кінними дільницями. Дмитрівка і Трояни входили в четверту дільницю, Новопавлівка, Лозановка і Борисівка—в п'яту, а Нововасилівка і Миколаївське — у шосту. При волосному управлінні і при всіх сільських управліннях для роз'їздів у справах служби посадових осіб утримувалися на мирські засоби спеціальні станції. На їх утримання населення витрачало значні кошти: Дмитрівка —639 карбованців 90 копійок, Лозановка - 225 карбованців; Борисівка —303 карбованці 70 копійок, Нововасилівка—539 карбованців, Трояни —418 карбованців 95 копійок, Миколаївське - 371карбованець. На перевезення арестантів виділялося 290 карбованців. Утримання волосної пошти у Дмитрівці обходилося в 890 карбованців 40 копійок. Будь-яких закладів на кошти волості не утримувалося. Немає і недвижимого майна, що належало б волості, крім будинку, збудованого на землі Дмитрівської сільської общини у 1902 році. У ньому розмащувалося волосне правління і волосний суд. Будувалося воно на мирські кошти всієї волості і обійшлося у 5 тисяч карбованців. На цьому ж подвір'ї одночасно було збудовано окремий флігель, у якому є приміщення для арестантів за вироком суду з двох окремих кімнат. У великому залі Дмитрівського волосного суду зберігалися пам'ятники знаменних подій Із життя батьківщини: портрети шлюбу імператорських вєличеств 14 листопада 1894 року вартістю понад 500 карбованців, Олександра Невсько-го, імператора Олександра II та інші. Стояв тут і бюст царю-визволителю. Спорудження пам'ятника було викликано бажанням увіковічити пам'ять про царя-визволителя, який надавав 50 років тому поселенцям волості землі у Бердянському повіті. Відбулося урочисте відкриття пам'ятника. Представник Дмитрівської волості П. І. Шаповалов був у складі депутації, яку представили царю першого листопада 1909 року у Лівадії. У алеї парку біля великого палацу депутацію зустрів сам цар. Селянин Бердянського повіту Берестівської волості старшина М. Т. Харченко підніс монарху хліб-сіль на різному блюді. На пам'ять про цю зустріч учасникам депутації були подарені портрети спадкоємця цесаревича Олексія Миколайовича. На закінчення царемонії селянам було запропоновано царський обід у готелі Гранд-Отель.
У тяжкі роки війни з Японією на Далекому Сході населення Дмитрівської волості тепло і сердечно відгукнулося на вісті з фронту і зробило посильний вклад у підтримання військ коштами, а також різними зборами. У населених пунктах волості шилася білизна, яку відправляли на фронт через відділення Червоного Хреста у Бердянську. Селяни відправляли також речі, різні матеріали, хліб, сало. Із своїх мирських сум Дмитрівська волость виділила 3533 карбованці 57 копійок.