"Я не знаю, чи можна померти від смутку,
Я не знаю, чи взагалі можна померти,
але коли тебе немає так довго,
я розмовляю з колінами перехожих
і вчуваю голос."*
Я купую квитки на львівські потяги,
аби поїхати кудись подалі,
аби залишити всі смутки вдома.
Я підіймаюсь на високі вежі,
щоб бачити далекі горизонти
й подумки перетинаю паралелі й меридіани.
Я виливаюсь згори додолу
тонким золотом,
й осідаю на язику
присмаком кориці.
Я не знаю, чи можна померти від смутку,
але точно знаю,
що можна збожеволіти
без твоїх очей.
17.01.15
*дякую за натхнення Христю Венгринюк!)))