КОЛИСЬ я вважала, що їздити до школи на військовому авто - це супер, незважаючи на обстріли та блокування доріг...
КОЛИСЬ я сподівалася, що мене, або мою дитину, ніколи не назвуть "русски дурака" в слов*янській країні...
КОЛИСЬ я відкрито пишалася, що мій батько - радянський командир частини, а брати - офіцери радянської армії...
КОЛИСЬ я протягом двох місяців вивчила програму з украйнської мови за три навчальні роки , бо вважала, що потрібно поважати мову країни, у якій я живу...
КОЛИСЬ я отримувала паспорт українського громадянина, а представники сучасного покоління ще не існували навіть у проекті...
КОЛИСЬ я розраховувала, що ніколи мені не буде страшно і небезпечно гуляти вулицями рідного міста...
КОЛИСЬ я була впевнена, що у мене буде троє діточок, які виростуть у вільному та стабільному суспільстві...
КОЛИСЬ я шукала можливість відвідувати якомога більше міст своєї країни, шукати нових друзів, мандрувати...
КОЛИСЬ я із задоволенням дивилася місцеве телебачення та новини, бо мала довіру до наданої інформації...
КОЛИСЬ я мріяла про великий будинок, про невеличку власну справу, про дітей, що без проблем отримають вищу освіту...
КОЛИСЬ я планувала отримати стабільне робоче місце, покласти гроші на депозіт та счвоєчасно оплачувати комунальні послуги...
КОЛИСЬ я спокійно очікувала дитину зі школи та відпускала її на прогулянку, бо була впевнена у її повній безпеці...
КОЛИСЬ я обіцяла собі, що буду намагатися писати вірші та видавати збірники окрім російської також українською мовою...
КОЛИСЬ я й думки не мала, що мій ранок буде починатися з моніторінгу квитків до Росії та пошуку новин, чи відкриті ще кордони...
КОЛИСЬ я чекала 9 травня- день народження мого батька, коли з Москви приїжджав брат і вся родина разом поминала татка...
КОЛИСЬ я не боялася дивитися в очі своїм друзям, бо ми завжди могли зрозуміти точку зору один одного та поважати її...
КОЛИСЬ я жила у своїй країнї - Україні - вільній, незалежній, у якій мешкають толерантні та ввічливі співвітчизники.
КОЛИСЬ...
НАЖАЛЬ, ЦЬОГО НІКОЛИ БІЛЬШЕ НЕ БУДЕ...
Цікаво, справді?
Цей пост був створений у березні 2014 р.,
але ж і сьогодні можу погодитися з кожним словом...
Хоч це більш не повернеться, я сподіваюсь,
що у майбутньому ще буде щось світле, заради чого варто жити...