Цієї зими я не готувала тобі кави з шоколадом,
не запалювала свічок ввечері
й не зустрічала ранки з білими, мов вата, хмарами.
Не читала тобі книжок вголос,
не писала нових есеїв та віршів -
жодного вірша!
Не купувала залізничних квитків,
та не бронювала номерів на двох.
Не цілувала тебе на ніч,
не примружувала очі від щастя,
не писала спільних планів в щоденник.
Не...
Не...
Не...
...бо ти не поруч.
А дні - вони минають,
наповнені, яскраві,
але самотні.
Чи були в нас Наші Дні?
Інколи вечорами мені паморочиться й здається,
що я смертельно хвора -
чи тобою, чи через твою байдужість.
Треба вчитися менше чекати...
Зрештою, мені теж стане байдуже.
"Дні з тобо закінчуються,
І я закінчуюся.
У цій смерті було стільки любові,
Що вона народила."*
*дякую за натхнення Христю Венгринюк
4.01.15