Незмінність - лише у постійних змінах. Тече повітря, вода, ґрунти. Навіть каміння тече, але це помітить можуть лише боги.
Пам'ять така нетривка в людини, але тримає до купи яке_не_яке життя. Ми рухаємось кудись невпинно, навіть коли спимо. Спалахують синім нейронні мережі, синапси перемикаються, збудження розходиться по корі, ніби колами по воді.
Ми не буваємо однаковими ніколи. Іноді мені здається, що це - велике диво, що ми такі дужі, що ми все ще живі.
Ми хочемо щастя, прагнемо волі. Ми, ті, хто прокинулись, вийшли з анабіозу та випили склянку живої води. Суперпозиція хвиль, голограма. Ніхто не скаже тобі достеменно, що це не нова втеча в черговий сон.
Час споглядання уже витікає. Діяти треба. І ти дієш. Сидиш біля річки. Слухаєш, як шелестить очерет сухий. Нюшиш зіпріле коріння аїру, зориш на поплавок. Дієш. Занурюєшся в себе. Стороннім здається, що просто спиш...
А десь на сході південнім падає дощ стіною. Росте бамбук, ліани заплітають покинуті Богом міст і місто, яке побудоване аби його прославляти.
Дивні люди: що вони знають про Бога?