Земле моя,
моя знесилена нене -
в молитвах,
на колінах…
Ти до Бога звертаєш
свої очі,
засліплені
горем війни.
І сліз вже немає –
випалені пекучим дощем.
І не очі,
а прірви відчаю
бачить Великодушний,
і не голос співучий,
а стогін
ллється на небеса,
і у тому квилінні –
імена всіх дітей.
Всіх!
І грішних,
і тих,
хто не встиг забруднитись душею.
Захистить і на розп’ят
вона не віддасть нікого.
Простогнала ім’я,
щоб дитину не кинув Батько,
і мене не забула,-
чую!-
моя земля