Важко дихаючи,вона бігла серед лісу,нічого не бачивши перед собою.Її серце нило від жорстокого болю,кохання виявилося безжалісним,тепер їй було нікуди подітися.Лише бігти,відчайдушно..але це приведе в нікуди.Почуття як були так і залишаться,а ти біжи,біжи!
Серце крається,одні слова чого варті,мов легковажний вітер,що весело носиться пополю.Хіба,люди можуть так вчиняти,може це не правда,можливо...Та на жаль це солодка брехня,що не може тривати довго,бо все одно .