З раннього дитинства ми прокидаємось о 7, снідаємо о 7:30, нас ведуть у дитячий садок на 8:30, де ми граємося та вчимося півдня, потім обідаємо о 13, післяобідній сон, знову граємось, о 18:30 нас забирають з садку, вечеря о 19:30, потім погратися з батьками, подивитися казку на ніч та лягти спати о 22:00. Після цього школа, університет, робота. З таким самим графіком. Ми звикаємо до нього. Пристосовуємось. Ми з дитинства слухаємо батьків, викладачів, акторів та співаків, журналістів, представників влади та менеджерів з продажу. До них ми теж звикаємо.
Нам з дитинства розповідають, що ми повинні робити. Кажуть, що ми повинні відчувати і як себе вести. Вчать за різноманітними програмами. Навколо нас є спеціально придумані для дітей різноманітні іграшки, мультики по телебаченню, правильні казки. Окремий віртуальний світ. Який створений за мотивами реального. Але лише за мотивами. І нас намагаються примусити вірити, що це і є реальність. Ставлячи нам погані оцінки, лаючи та караючи нас, висміюючи нас, коли ми не згодні з чимось.
Кожна здорова дитина починає вивчати навколишній світ з моменту свого народження. Вона робить це завзято та вміло, швидко вчиться ходити та говорити. Але потім потрапляє у цю віртуальну матриця. Де все виглядає наче справжнім, але часто лише виглядає. Більшість з неї так і не вибереться, та проживе усе життя в ній. Хтось буде відчайдушно протестувати, рано чи пізно почне свою власну війну з нею, яку програє. Хтось замкнеться у собі. Хтось навчиться використовувати цей світ собі на користь та буде презирливо дивитися на тих, хто живе у цій матриці та називати їх планктоном, при цьому використовуючи їх для власних цілей.
Але насправді усе це тупик. Як тільки ми відриваємось від реального світу, як тільки ми перестаємо досліджувати його та вчитися приймати правильні рішення, ми починаємо заганяти себе у пастку. Бо еволюція безжальна, і коли кількість невідповідностей реального світу та тієї картини, що ми побудували у своїй голові почне приводити до серйозних помилок у наших рішеннях, ми загинемо у той чи інший спосіб. Хтось від надлишку алкоголю, хтось від стресу на нелюбимій роботі, хтось розіб'ється у машині. Але більшість буде вмирати потроху, усередині, втрачаючи відчуття радості від свого життя та перестаючи довіряти будь-кому.