Шон Маклех - Следами Одиссея

Руби Штейн
Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Слiдами Одiссея»*
http://www.proza.ru/2014/01/25/1765




СЛЕДАМИ ОДИССЕЯ

                «...А пока спал, то ангел смерти загубил
                овец и пастырей этих жалких овчарен.»

                (Гийом Аполлинер)


А рассвет – это марево острова Ман**,
Тень зимы, где холодные дали
Под прикрытием слов Эльдорадо
Морозят до абстракций Декарта,
Как босые ступни, не так ли?
И зачем плащ походных времён
Натянул себе на душу? Дурь...
Был от ветра разорван практически он,
Да и дыр многовато от пуль.
А душа... Не убить, между прочим...
Невозможно подобное зло...
Мастерю потихоньку весло,
Вырезая из дерева ночи.
И, подобно тому Одиссею,
Понесу сквозь пустыни и вЕси...
Вдруг мне встретится где-то там
С бородою седою чудак,
Вопрошая меня «что и как»,
Словно всё это можно взвесить...
Там тогда я построю свой храм.
Я – ирландец, мне видеть горько
Огорченную женскую тень,
Что блуждает, не зная зачем...
Как вдова, полями в потёмках.



Примечание:

- Остров Ман – это в действительности не остров, а трон Мананнана, который вынырнул из глубин. Интересно – зачем это? Ведь трон (преимущественно) не плавает. Тонет, как будто якорь. Вместе с тем, кто-то захочет на нём посидеть. Этот остров неправильно называют Мен, в действительности древние ирландцы называли его Мананнан Мак Лир или просто Ман. Можете называть его Еллан Ваннин.
____________________________________________

*Шон Маклех
«Слiдами Одiссея»
http://www.proza.ru/2014/01/25/1765




                «…А поки спав, то ангел смерті вигубив
                Овець і пастирів по жалібних вівчарнях…»
                (Гійом Аполлінер)

А світанок – це марево острова Ман,**
Тінь зими, що сховалась неквапно
У затінку крихітних слів Ельдорадо.
Мерзнуть навіть абстрактні поняття Декарта.
Ти чому босоногим блукав по ґреготам?
Чому? І для чого цю свиту тартанну,
Тарпанну і геть караванну
На душу вдягнув? А душа…
Розірвана вітром –
Там дірок від куль забагато.
А душа… Невже вони думали, що
Її вбити можливо?
Я майструю весло.
Витесую з дерева ночі.
І як Одіссей
Понесу крізь поля і пустелі.
Може справді якийсь
Сивочолий дивак
Запитає мене про «навіщо».
І отам – я збудую свій храм.
Я – ірландець побачив цю тінь
Тінь засмучену – постать жіночу,
Що блукає вдовою полями імли.


Примітки:

** - Острів Ман – це насправді не остів, а трон Мананнана, що винирнув з глибин. Цікаво – чого б це? Адже трон (переважно) не плаває… Тоне наче якір. Разом з тим, хто хоче на ньому посидіти…



Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6