Шон Маклех - Тот, Кто Наблюдает

Руби Штейн
Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Той, хто зазираje»*
http://www.proza.ru/2013/07/31/1601

ТОТ, КТО НАБЛЮДАЕТ

«Прошел я Тропинку Камней и гибельный Лес Шипов, потому что кто-то вложил в мои ноги надежду и страх...»
 (Уильям Батлер Йейтс)

«Когда то давно я прожил несколько дней среди дремучего леса на дне старого ущелья,
окруженного скалами, что были образованы триасовыми известняками. В ущелье были разрушены старинные копанки, шахты, где люди когда-то искали блестящий металл, которые ныне ведут в никуда. Вечно влажные камни поросли мхом и папоротником. Я слушал шум водопада и думал о вечном. И вдруг я написал: ...» (Шон Маклех)


На дне ущелья, среди скал,
Наверное, ещё с времён триаса,
Покоятся в тиши ростки,
Ждут к жизни пробужденья часа…
Какое б ни было зерно,
Не мёртвое и не живое,
Воспрянет к жизни всё равно,
Укрывшись влажным этим слоем…
Но что-то в естестве моём
Сокрыто с тех времён незримо,
Напоминая – испокон…
Всё так изменчиво неумолимо...
Всё... Кроме может быть одной
Размером с сушу и не меньше,
Друидами звалась Кром Кройх -
Громады не было зловещей…
Она сейчас таится в темноте,
Наедине с проклятьем старой шахты,
Что тяжелее переспевших яблок
Грозит земле моей да и судьбе...
Моей земле печальных журавлей,
Густых, как молоко, туманов…
И с душами бесстрастными людей,
И бородатых сумрачных шаманов.
Я водопадом смою все проклятья,
Подставив тело леденящему потоку,
А дух, остывший понемногу,
Я посвящаю восприятью...


________________________________________

* «Той, хто зазираje»
Шон Маклех               
http://www.proza.ru/2013/07/31/1601

                «Пройшов я Стежину Каменів й погибельний Ліс Шипів,
                Бо хтось вклав у мої ноги надію і страх…»
                (Вільям Батлер Єтс)

Колись давно я прожив кілька днів серед дрімучого лісу на дні давньої ущелини, оточеної скелями, що утворені тріасовими вапняками. В ущелині були зруйновані стародавні копальні, штольні, де люди колись шукали блискучий метал, які нині ведуть у велике Ніщо. Вічно вологі камені поросли мохом і папороттю. Я слухав шум водоспаду і думав про вічне. І раптом написав таке:

На дні тріасової ущелини,
Серед скель,
Де спить споконвічне,
Спить небудиме й невисловлене,
Мислю про паростки,
Що завжди проростуть,
Як тільки зерно –
Не мертве і не живе
Впаде в цей ґрунт
Вічної вологості.
Щось більш давнє
Ніж папороть,
Щось більш невловиме
Ніж думка
Зазирає у моє глибинне єство,
Нагадує, що все тимчасове,
Крім нього – оцього темного
І зловісного,
Якого друїди звали Кром Кройх,
Що ховається
В густій,
Як молоко сліпої вівці темряві
Старої кинутої копальні,
Наодинці з прокляттям,
Яке тяжіє перестиглим яблуком
Над моєю землею
Тужливих журавлів
Та бородатих шаманів.
Віддаю свою плоть
Крижаному водоспаду часу,
Віддаю свій дух
Старому дереву споглядання.


Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6
____________________________________________________________