Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Журба, яка приходить ввечерi»*
http://www.proza.ru/2012/09/28/1890
Печаль, которая приходит вечером
«Ну вот и все -
потерялась тропа
В высокой траве ... »
(Ёса Бусон)
Кто-то шёл, оставляя следы на траве,
Огибая опушкою лес,
По глубокой траве, как в зелёной воде,
Лета тихого будто искал он на дне
Океана этих небес.
Кто-то с грустью пытался узнать
Средь травы
Зверобой иль окопник траву...
Где росли их цветы,
В дальний хутор тропу
Он искал...
Не сложилось найти...
Называл кто-то хутор, затерянный тот,
Скрытый между лесов и болот,
«Поселеньем Глубокой Травы»**
Кто-то ветра лесного почуял порыв,
Словно шопот, журчание вод...
Кто-то слушал, хоть плачь, как кузнечик скрипач
Музицировал, явно в ударе...
Процитировал тихо, но слышное всем..
Фудзивара Тосинари...
Кто-то долго ответа искал, между тем,
Молчаливо... в глазах мотылька
На вопрос «Ну а мы здесь зачем?»...
С удивлением кто-то смотрел на Луну -
Полный месяц висел над землёю,
Посылая ему многократно хулу,
Как крадущему крохи покоя...
Кто-то долго слушал голос ручья
И молчанью дал вечный обет,
Потому что нет тем, собеседников нет...
Кто-то может быть нем, но не я.
_______________________________________________________
Примечания:
** Цитата из произведения Фудзивары Тосинари :
« В сумерках вечера
Осенний вихрь над полями
Пронизывает душу ...
Перепелиный стон!
Поселок Глубокой Травы ... »
_______________________________________________________
*Журба, яка приходить ввечерi
Шон Маклех
http://www.proza.ru/2012/09/28/1890
«Ну ось і все –
Загубилась стежка
У високій траві…»
(Йоса Бусон)
Сліди на траві. Хтось блукав цією галявиною,
Хтось ходив серед глибоких трав,
Пірнаючих у їх зелене море,
Хтось шукав спокійного літа дні,
На дні цього неба.
Хтось дивився сумними очима
На квіти звіробою та живокосту,
Хтось шукав до далекого селища стежку
Але не знайшов.
Хтось називав те село,
Загублене серед лісів та боліт
«Селище Глибокі Трави»*,
Хтось мовчав слухаючи шепіт
Молодого лісового вітру,
І побачивши зеленого коника-скрипаля
Цитував Фудзівару Тосінарі,
Хтось зазирав в очі метелика
І питав: «Навіщо ми тут?»
Хтось здивовано дивився в обличчя
Повного Місяця і називав його
Блідим злочинцем та злодієм,
Що краде останні крихітки спокою,
Хтось довго слухав голос струмка
І вирішив мовчати багато років
Бо немає про що говорити і немає з ким.
Хтось, але не я…
_______________________________________
Примітки:
* - цитата з твору Фудзівари Тосінарі:
«У сутінках вечора
Осінній вихор над полями
Пронизує душу…
Перепелиний стогін!
Селище Глибокі Трави…»
Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6
____________________________________________________________