“Чи знайдеться хтось здатний
проявити протягом дня людяність?
Я не зустрічав людей,
яким не вистачало б для цього сил.
Може і є такі люди,
але я їх не зустрічав.”
(Конфуцій)
Сад, в якому ріс бамбук
Засипало глибоким снігом.
Сад, в якому колись цвіли сливи
Похований під крижаними перлинами,
Сонце, яке гріло хризантеми
Тепер невидиме за білою завісою
Снігу лапатого,
Що падає, падає, падає.
І така навколо білизна траурна,
Таке навколо глибоке мовчання,
Що навіть не можна було
Порушувати цю бездонну тишу
Словом.
Отак і сиділи учні німі
Біля Вчителя, що навчав мовчанням
І споглядали білі горнятка
З тонким візерунком чорним
Гілок бамбуку,
Що тріпотять на поривах
Неіснуючого вітру.
І так вони заглибились у споглядання,
Що не знали де вони -
Посеред кімнати
Чи веред чорного бамбукового лісу.
І тоді Вчитель,
Щоб порушити це мовчання моторошне
Сказав:
“Кожний помиляється
В залежності від своєї пристрасті.
Подивись на помилки людини,
І дізнаєшся ступінь її людяності.”