Розривати обійми, немов відпускати назавжди,
Лишаючи серце своє на пустому шосе,
Не беручи ні валізи, ні пам'ять, ні жменьку правди, -
Бо це не врятує, бо в холод зникає усе.
Відпускати тебе і казати «добраніч»,
Берегти і палити у своїй душі вогонь,
У думках обіймати й бажати снів на ніч,
І тепла, що народжується між долонь.
Заплітати медом і чаєм в нас синє небо,
Дарувати тобі нескінченні свої світи,
Бо «ми» – єдине, чого справді треба,
Бо тихо так в мені проростаєш ти.