С украинского http://proza.ru/2014/11/06/2045
«…Не край ли то,
Тобой не виданный,
Но навсегда родной тебе…»
(Р. М. Рильке "Элегия Девятая")
Здесь тоже растет колючий можжевельник прошлого,
Здесь тоже древесина буков бытия твердая,
Как камень Лунных лесов,
Что прорастают из глубин глины
(И мелкого песка поговорок),
Растут на дрожжах дождей
(Потому что земля раскромсана,
Залатана, запятнана
Лесами, пустошами и оврагами),
Здесь тоже люди привыкли
Засевать почву улыбками печали,
Ощущать горьковатый привкус
В каждом куске хлеба дней.
В караваях праздников
Здесь тоже натыкаются иногда на камень
Или комок соли
(Потому радостных праздников маловато).
Здесь тоже рябину берегут для воспоминаний
(Не только для воробьев),
Когда зима отбирает цвета
И лето кажется маревом,
А скрипки умолкают
(Ибо зачем
Тонуть звуками в холоде взглядов).
Здесь берест так же
Пробуждает шершавые воспоминания,
А зверобой горчит на рассвете.
Все так же,
Как у нас в Ирландии...
***
Така ж земля
«…Чи то не край,
Тобою не відвіданий, але усе життя
Рідний тобі…»
(Р. М. Рільке)
Тут теж росте колючий ялівець минулого,
Тут теж деревина буків буття тверда,
Як камінь лісів Місяця,
Що проростають з глибин глини
(І дрібного піску приказок),
Ростуть на дріжджах дощів
(Бо теж земля пошматована,
Полатана, поплямована
Лісами, пустищами та яругами),
Тут теж люди звикли
Засівати ґрунт сумними посмішками,
Відчувати гіркий присмак
У кожному шматку хліба днів.
У паляницях свят
Тут теж знаходять інколи камінь
Чи грудки солі
(Бо радісних свят обмаль).
Тут теж горобину лишають для спогадів
(Не лише для горобців),
Коли зима забирає кольори
І літо здається маревом,
А скрипки змовкають
(Бо навіщо
Тонути звуками у холоді поглядів).
Тут берест так само
Спонукає до щербато-шорстких спогадів,
А звіробій гірчить на світанку.
Все так само,
Як у нас – в Ірландії…
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №214110602045