Помітивши Марійку, Чулінда причаїлася за великою зеленою гілкою. А дівчинка, не помічаючи непрошеної гості, оглянулася навсібіч і прокричала в світліюче небо: — Зірочко! Зірочко! Якщо ти старенька — стань мені бабусею, якщо моя ровесниця — будь подружкою,а якщо зовсім маленька, якою здаєшся із землі, — стань мені донечкою і живи в ляльковому будиночку. Давай дружити. Якщо ти мене чуєш — відгукнися!
Ось так удача! Почувши Марійчин заклик, Чулінда нечувано зраділа. Здається, настав довгоочікуваний момент, і вона зможе прославитися.
«Чому б мені не обдурити Марійку й не стати цією зірочкою? — подумала Чуля, глянувши вгору на самотньо мерехтливу зірку. — Одначе ніхто не бачить».
І обманщиця відгукнулася. Затиснувши пальцями носа, вона прокричала противним гугнявим голосом:
— Я зі-роч-ка! Я ту-у-т!
— Давай дружити! — стрепенулася Марійка, з надією вдивляючись у напівтемряву.
— При-не-си Бук-ва-р, — долинуло з вулиці.
Здивувалася Марійка. Чому це зірочці раптом знадобився Буквар?
— Для чого він тобі? — запитала дівчинка. — Ти мені покажешся?
— Друзям треба довіряти, — відповіла Чуля завиваючим голосом. — Я зірка, і світло моє яскраве для очей. Принеси Буквар і заплющ очі.
Не підозрюючи обману, Марійка з радістю виконала прохання Чулінди. Поклавши Буквар на підвіконня,вона затулила долоньками очі й завмерла в довгому
очікуванні.
Зашелестіло листя, ліниво загарчав Трезор, і настала тиша. Дорахувавши до десяти, дівчинка відкрила очі. На підвіконні нічого не було.
«Ну й зірочка! Ну й подружка! Хоча б сказала «дякую»!» — подумала Марійка обурено. Почекавши трохи, вона подивилася вгору й здивувалася ще більше. Її зірочка була на місці.
— А з чим я піду до школи? — засмутилася Марійка. Дійсно, виходило, що йти в перший клас їй було ні з чим. Чарівний Буквар зник у невідомому напрямку.
«Тут щось не так, — засумнівалася дівчинка вголос. — Моя зірочка не може бути такою невихованою».
Почувши слова Марійки, Чулінда сполошилась.
«Коли б Марійка не завадила мені прославитися, — подумала вона. — Доведеться її приспати».
Згадавши уроки чарування, Чуля прошепотіла потрібне заклинання.
Піддаючись чаклунству, дівчинка почала позіхати, її повіки обважніли й злиплися самі по собі. Потім Марійка попрямувала до ліжка й заснула,а майбутня чаклунка, пригорнувши Буквар до грудей,помчала додому.
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/21/631