Багатий будинок зблизька виявився справжнім замком. Величезний і похмурий, він здіймався над усією округою. Його високий цегляний паркан і залізні ворота приховували простір величезного двору,а вузькі вікна третього поверху,незважаючи на веселі відблиски сонячних зайчиків, здавалися похмурими й були схожі на бійниці середньовічної фортеці. І якщо в парку в цю пору весело щебетали птахи, то перед будинком дерева було вирубано, і ніщо не порушувало спокою його мешканців. У будинку панувала полуденна тиша.
Та ось у хвіртку голосно постукали.
— Хто там? — запитав черговий.
Перед воротами стояли два юнаки. У смугастих костюмах і капелюхах, насунутих на очі, вони були надзвичайно схожі один на одного. З-під капелюхів визирало по зіркому оку. Інше око в кожного з відвідувачів закривали чорні пов'язки.
— Доповісте, що прибули Боб Перший і Боб Другий, — повідомили прибулі. — У нас термінова справа.
— Звеліли не турбувати, — відповів черговий.
— Передайте, що в нас важливе повідомлення, — наполягали відвідувачі.
Хвіртка відчинилась.
— Що за галас? — почувся грубий голос, і на ґанку з’явився товстий чолов’яга з маленькими безбарвними очима й трьома підборіддями. Це був господар терема
на прізвисько Пузир.
Взагалі при народженні хлопчині дали інше ім'я, але за шкідливість та жадібність до нього начебто приклеїлося прізвисько «товстий Пузир», і, згодом, про колишнє ім'я просто забули. А після того, як на місці дитячого майданчика Пузир побудував свій величезний будинок, усі, що оточували його, і зовсім перестали з ним вітатися.
— Хто ви і про що хочете мене повідомити? — запитав господар будинку.
— Ми з братом народилися в один день і схожі один на одного, — почав один із них.
— Це я бачу, — скривився Пузир.
— Нас однаково звуть, тому, щоб нас не плутали, ми називаємо себе Боб Перший і Боб Другий й закриваємо по одному оку.
— Я — ліве, а він — праве, — втрутився його супутник.
— Так що ви, два Бобики, хотіли мені повідомити? — розсміявся хазяїн. — За гарну новину я, може, нагороджу, але, якщо вона не буде важливою, я накажу видати кожному по двадцять батогів.
Із-за спини товстуна показався страшний чоловік із батогом у руці.
— Тепер я вас слухаю, — сказав Пузир.
І брати розповіли про все, що почули під старим дубом.
Довідавшись про жетони ввічливості, Пузир попросив розповісти про них детальніше.
— Цими жетонами, — повідомили брати, — будуть заохочуватися добрі справи. За гарні вчинки будуть видаватися жетони ввічливості,прозвані «дякую», «красно дякую» й «герой дня». З ними можна кататися на всіх атракціонах.
— Жетони замість грошей? — здивувався товстун. — Так вони зовсім розбестяться.
— Зовсім навпаки, — відповів Боб Другий. — Після відвідування каруселей діти стають дружними, старанно вмиваються й навіть чистять зуби.
— Еге ж! — задумався Пузир. — Що ж це виходить? Якщо вони всі стануть дружними, то як я з ними впораюся? Я не хочу таких дітей, — засмутився Пузир. — Для мене краще, щоб вони плакали та сварилися між собою. Тому жетони ввічливості треба викрасти.
— А що, коли...— почав Боб Перший.
— Ніяких «коли», — перебив його товстун. — Наказую, щоб ці жетони завтра ж були в мене. А тепер забирайтеся геть. І з порожніми руками не повертайтеся.
Так, замість м'якої постелі та ситного сніданку, двом ябедам довелося на голодний шлунок вирушити виконувати вказівки товстуна.
Далі буде: http://www.proza.ru/2014/10/21/593