На майданчику, як і припускала чаклунка, у цей час стався переполох. Прийшли діти з дитячого садка. Виявивши, що галявина порожня, вони стали, як
вкопані.
— Гойдалки-каруселі! Де ви? — запитали діти і не дістали відповіді.
Не було ні кота в чоботях, ні доброго слоненяти, ні заповітного віконця, де видавали жетони ввічливості.
Засмутилися діти, а маленька Світланка навіть розплакалася.
— Так...— схлипувала дівчинка, розмазуючи сльози по щоках, — я так старалась... я старалась... а вони...
— Чому ти плачеш? — запитав казкар, який підійшов.
— Учора Світланка тричі помила свою чашку і за це хотіла одержати жетон ввічливості, — пояснила вихователька.
— А ось і ні. Ще я знайшла бабусині окуляри... двічі, — схлипуючи,додала дівчинка, — а монеток ввічливості немає.
— А я нагодувала нічийне кошеня, — повідомила Катя.
— А я... А я перевела через дорогу свого дідуся, — похвалилася Таня.
— Може, це він тебе перевів? — розсміялася вихователька.
— Яка різниця, — втрутився казкар. — Головне, що вони перейшли дорогу за правилами.
— А я почистив зуби, — повідомив маленький ледар Ромчик.
— Ну то й що? — здивувалася Таня.
— Еге ж, а ти спробуй це зробити тричі підряд! — заплакав малюк.
Вихователі теж засмутилися. Не знаючи, що робити далі, вони розчаровано дивились один на одного.
Невідомо, скільки б це тривало, та із-за дерева показалася знайома особа. Це була бабуся в синій сукні та яскраво-червоному фартусі. Від неї віяло чимсь
таємничим, і Чуля відразу здогадалася, що це була чарівниця Зіка.
— Здрастуйте, велика Зіко! – зніяковіла вона, переминаючись з ноги на ногу. — Здрастуйте, велика чаклунко! Яка я рада Вас бачити!
— А ось я тобі зовсім не рада, — відповіла бабуся. — Це через тебе, здається, зчинилася вся ця метушня?
— Та я не хотіла, — почала виправдовуватися Чуля, але, на її щастя, увагою чаклунки вже заволоділи дітлахи з дитячого садка. Вони оточили Зіку, безцеремонно смикаючи її за фартух.
— Бабусю феє, а де карусель? — запитували діти.
— Де гойдалка і монетки ввічливості?
— Де кіт у чоботях?
— Бабусю феє...
— Вони вас називають феєю? — здивувався казкар. – Ото чудеса! Хоча, стривайте, я, здається, починаю розуміти. Коли Ви жили в мене…
— Так, я навчилася любити дітей і робити добрі справи, — відповіла Зіка.
— Так це Ви зачаклували цю карусель? Ви — зла чаклунка Зіка? — засумнівався казкар.
— Так, це зробила я, — відповіла бабуся. — Я зачаклувала гойдалки-каруселі, придумала жетони ввічливості та взялася навчати дітей гарним манерам.
Все це мені вдалося зробити за допомогою чарівного Букваря, — додала вона, всміхаючись. — І я більше не зла чаклунка. Але, звичайно ж, і не фея.
— А чому діти Вас так називають? — запитав казкар.
— Вони помилилися, — відповіла Зіка.
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/22/266