Нарешті мурахи отримали підкріплення. Маленькі воїни стрункими рядами підходили й ворушачи вусами, вітали свою королеву. Потім розверталися й ставали по місцях. Одні - в стрій, інші лізли на дерева. Незабаром безліч листя було обліплено мурахами.
А тут і вітерець повіяв. Він дув дужче й дужче, набрав силу й заревів на повну міць. Тисячі сильних щелеп зімкнулися, перекушуючи стеблинки, і листя
полетіло в повітря. Лише тепер зрозуміла дівчинка, про що шепотілася з вітром мурашина королева. Десятки тисяч воїнів-мурах полетіли на тих листях, немов на
килимі-самольоті.
Наступ почався. Іде Марійка попереду лісового воїнства немов головнокомандувач. За нею гномики йдуть. А за гномиками всі, кому встигла нашкодити зла чаклунка.
Першою закричала сова. Вона заляскала крилами, скидаючи мурах, що вчепилися в неї, і, обурено ухкаючи, втекла світ за очі. За совою, тікаючи в бік болота заквакали перелякані жаби й засичали змії.
Як і гадала Марійка, Зічині помічники, побачивши, що наступаючих багато, розбіглися хто куди. Навіть злі оси улетіли, не чинячи опору.
Ну, Зіко, стережись! Більше немає в тебе помічників. Тепер не будеш розоряти годівниці, гнізда й мурашники. Не будеш білчачі дупла гілками
закривати.
Такого галасу ліс іще ніколи не чув. Злякалася чаклунка. Оглянулася — поруч немає нікого. Виходить, самій доведеться за лиходійства розплачуватися.
А сила велика наступає. Тільки мурах сила-силенна рухається. Тут ніяке чаклунство не допоможе.
Подумала Зіка, подумала й вирішила тікати. Одягла безшумні мокроступи та й побігла через болото. Тільки її й бачили. Навіть про Горіхову паличку забула.
Забрали гномики свою паличку під троном чаклунки — і до Марійки біжать. Малюка з білченятами виручати квапляться.
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/20/1396