Усі зібралися біля руїн мурашиного замку. Марійка сіла на повалене дерево. Поруч з нею примостилися гномики з білками. А синиці й горобці, чиї гнізда й годівниці розорила зла чаклунка, розсілися вгорі на гілках і перемовлялися між собою, чекаючи рішення Ради.
Перед ними, на старому пеньку розташувалася мурашина королева. Вона сиділа на маленькому троні в оточенні сотні своїх солдатів - великих мурах із сильними щелепами.
Прилетів вітерець, і дерева, вітаючи його, зашелестіли листям.
«А вітерець-то теж гарний, — подумала дівчинка, — бач, якою прохолодою ліс обдуває. Може, і він нам допоможе?»
— Вітре, Вітерцю, — звернулася Марійка, дивлячись на верхівки дерев, — допоможи!
— Чим тобі допомогти? — запитує вітерець. — Що трапилося?
— Та ось, чаклунка зла в лісі капості витворяє, годівниці й гнізда ламає, лісових мешканців без даху залишає. Бачиш, як мурашник на всі боки розкидала.
— Ну, за це карати треба! — відповідає вітерець. — Можна я старших братів запрошу? Ураган і Буревій допоможуть мені. Разом ми швидко з лиходійкою впораємося.
— Ні, ні, — злякалася дівчинка, — щоб більшого лиха не накоїти. Твої брати можуть, самі того не бажаючи, друзів моїх скривдити.
— Гаразд, нехай і так, — відповідає вітерець, — я й сам з нею впораюся.
Рада тривала недовго. Виступати проти лиходійки вирішили негайно. Лише мурашина королева, пошепотівшись з вітерцем, попросила трохи часу, щоб
зібрати своє військо.
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/20/1377