Ці несподівані зміни настільки потрясли гостей, що вони безпомічно тупцювали на місці, не знаючи, що ж робити далі.
— Хи-хи-хи,- потішалася над розгубленими літерами Зіка. — Злякалися? Га? Злякалися? Подивимося,як ви зазвучите, прославляючи мене! Я стану найзнаменнішою
чаклункою! Хи-хи-хи.
Стільки гостей у мене ніколи не було. Ану ж бо, наймудріша, вишикуй їх та перерахуй, — крикнула вона старій сові, всідаючись на пеньок.
І поки сова рахувала, Зіка роздивлялася й запам’ятовувала обдурені нею літери. А вони, перелякані й розгублені, ставали одна за одну.
Розставляючи бранок, сова безупинно говорила, пояснюючи Зіці особливості кожної літери.
— В російській мові є шість голосних звуків. Вони довго звучать. Для позначення їх на письмі є десять літер, — казала сова, виштовхуючи зі строю десять бранок. — Перша літера «А».
Почувши знайомий звук, жаби задоволено заквакали, стрибаючи на одному місці: « Ква-Ква-Ква».
— А звуки цих гостей називаються приголосними,— продовжувала сова, показуючи на літери,що залишилися в строю. — Вони звучать коротко, бувають глухими й дзвінкими.
Вона остаточно розставила бранок одна по одній й наказала рівнятися на першу літеру «А».
Але чаклунка розпорядилась інакше:
— Ось цю постав першою,— сказала вона, показуючи на літеру«Я», що стояла позаду всіх. — Нехай усі інші стоять за нею. От буде потіха.
Зіка навіть розсміялась, уявивши, які незрозумілі вийдуть слова. Потім додала: — Для мене літера «Я» найкраща. Надалі нехай вона сидить зі мною на троні, поруч із дорогими моїми змійками та жабками.
Від цієї похвали названа літера зарум’янилася й радісно перебігла вперед.
— А цих відведи, — скомандувала чаклунка, і сова виштовхнула з ряду інші довгозвучні літери. — Вони занадто голосні й будуть заважати мені спати, — пояснила своє рішення Зіка.
Після того, як наказ було виконано, чаклунка уважно подивилася на літери, що залишилися. Так уважно, що ті навіть зіщулилися під її чіпким поглядом. Звичайно хоробрі, зараз, під впливом чаклунства, літери стали
безвольними.
— Тепер розділимо літери, що видають приголосні звуки, — скомандувала Зіка. — Одинадцять,які звучать дзвінко, нехай живуть під сходами й прославляють мою красу, а тих, які звучать глухо, посадимо на ланцюг. Вони будуть мене охороняти.
І трохи подумавши, вона почала розподіляти обов’язки між літерами, що звучать глухо.
— Нехай літера «П» — перша попереджає про прихід некликаних гостей, літера «Ф» — лячно фиркає, а літера «Ч» — кричить на весь ліс: «Чужий! Чужий!»
За цим сигналом літера «X» — має хапати його за ноги, літера «Т» — тягти, «К» — кусати, «Ш» — шипіти, «Щ» — щипати, «Ц» — дряпати прибульців доти, доки літера
«С» — свистом не скличе охорону з моїх вірних сов.
Зіка ляснула в долоні й бридкі зелені жаби, захоплено
квакаючи, потягли ошуканих гостей.
На галявині залишилися тільки два знаки, незрозумілі чаклунці, і вона кусала свою відвислу губу, не знаючи, що з ними робити. Справа в тому, що вони не позначали ніяких звуків, не були ні голосні, ні приголосні. Вони були ніякі.
На галявині залишилися твердий і м’який знак. Вони були потрібні для грамотного написання гарних слів у книгах і зошитах, але тільки не тут. Зіці вони були не потрібні.І вона вирішила:
— Прогнати цих ледарів із мого царства, щоб вони заблукали й пропали.
Тому ці знаки виштовхнули в шию під шипіння й квакання мешканців Зічиних Володінь.
Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/20/1122