На дворі стояла пора саме така, що ти затруднявся сказати, чи це ще ніч чи вже ранок. Сонце ще не вийшло із за горизонту, проте темрява потроху розсіювалась. На календарі писало "Осінь", та й погода старалась не підкачати - вона "ревіла" весь останній тиждень. Вбрання дерев без попередження покинуло своїх власників, залишивши оточуючим не цензурну картину. Все навколо було в такому станні, що могло б загнати в дипресію самого більшого оптиміста.
На лавці сидів хлопчина. Років вісімнадцяти-двадцяти, сказати було важко. Він сидів під деревом, та навіть воно не спасло його. Хлопець промок наскрізь, та наврядчи це його турбувало. Він утупився в пустоту, щось тихесенько наспівуючи та раз-у-раз затягуючись дешевою сигаретою, котру щойно дістав з рюкзака. На обличі панував спокій, у погляді - впевненість. Та все це лишень видимість.
Наспраді ж на лавці сидів двадцятитрьохрічний випускник вузу, біля котрого він знаходився. Він закінчив його 3 роки тому, проте завжди гуляв тут, коли потрібно було подумати.