Великий Хан виходив до залу таємних рад у стані миру та гармонії. Так було завжди після зустрічі з У-Лінем. Поява Учкурюка не вельми вплинула на все ще медитативний настрій повелителя Ойратії. Хоча іншого якого разу Сонцесяйний мусив би стримувати суміш зневаги та жалю до цього сухого чоловічка, вбраного в той вар’ятський одяг, покладений йому віковічними традиціями горян.
Киргилим, як перший радник Великого Хана також не вельми поважав другу особу в ханстві. Освіченість та спілкування з У-Лінем врешті зруйнували всмоктану з молоком матері пошану до втаємниченого у спілкування з Духом Батька Ойратії. Та й чи було те спілкування насправді? Питання, що не раз він подумки ставив перед собою.
- Що за нагальна справа покликала тебе, Місячний Місточку між Світами? – дещо глузливо запитав повелитель.
- О, Сонцесяйний, приніс тобі неприємну звістку. Вона стосується нашого Великого Закону, який нагло порушено. І тебе, Киргилиме, ця звістка зачіпає насамперед. Цнота дівчат царської крові не може бути порушена жодним чоловіком. А особливо чоловіком чужої крові. Всі ми то знаємо. Традиція віддавати цноту Духові Батька Нашого Роду ніколи не була спаплюжена аж до останніх часів. Не знаю, яке лихо може спіткати нашу країну, яка жертва може пом’якшити гнів духів.
Обличчя Киргилима на очах полотніло. Лиха думка про Синеїль стиснула обручом чоло. Киргилим здогадався. Турдал!
- Про що ти мовиш, Великий Шамане? Хто з чужинців посмів знеславити і кого з наших дівчат?- запитав Сонцесяйний.
- Турдал позбавив вінка Сінеїль.
- Звідки тобі відомо? Хто ще про це відає?
- Тільки я.
- Ти знаєш про те достеменно?
- Так, мій володарю. Відомості, на жаль, справжні. Звісно я не був при тому свідком, але не прийшов би сюди аби не знав того доконано.
- Так, так. Що маємо робити? Як пропонуєш умилостивити духів?
- Я бачу лише один вихід. Принести в жертву винуватця.
- Спалити Турдала?
- Ні. Для цього є провалля Злих Духів. Я спілкувався з Духом Батька Нашого Роду. Його вдовольнить вітер розуму Турдала, який відлетить до нього.
- А що маємо чинити з Сінеїль? – володар адресував запитання радше Киргилимові, який від розгубленості став сам не свій. Ніколи ще Великий Хан не бачив свого першого радника таким збентеженим.
- Думаю, що після страти Турдала, духи не будуть злостивими до неї, але найкраще буде віддати її заміж за якогось чужинецького князя.
«Хитрий бісяка!» - подумав Великий Хан, поглянувши у бік Киргилима, який ні зойку ні зітхання не проронив за весь цей час. «Бідака! Але ж і витримка…» - промайнула думка в голові Осяйного і згасла.
- Звісно, я вірю тобі, Великий Шамане, але мушу вислухати того парубка. Киргилиме, накажи воїнам привести його сюди. Нехай хутко знайдуть і приведуть. Я допитаю його сам. І рішення своє вам скажу. Тобі є що сказати, Киргилиме?
- Великий Хане, твоя ласка не знає меж. Я знеславлений батько, але чи не велика плата позбавляти розуму цього хлопа, якщо він не ґвалтівник?
- Киргилиме, ти маєш велике і милосердне серце, але маєш питати не мене. Про це відає лише Великий Шаман, наш мудрий Учкурюк. Моя влада не поширюється на його царину…
- О, Сонцесяйний - втрутився в бесіду Учкурюк – зроби ласку, дізнайся чи вина Турдала не моя вигадка і я вчиню по закону.
За цими словами Учкурюк в пошануванні вклонився правителеві та разом з Киргилимом вийшов з покоїв таємної ради.