В покої таємної ради привели Турдала. Переді мною постав гарний, як бог, юнак. Кучерява грива рудуватого волосся спадала на плечі. Шкіра персикового кольору лише кількома веснянками на носі та біля очей трішки вносила дисонанс в поняття ідеальної краси людського обличчя. Великі зелені очі випромінювали силу та впевненість. Здавалося юнак заглядає тобі кудись в потайну комірчинку твого буття. Від того ставало дещо моторошно. Був він непростою дитиною, з карбом богів на тім’ї, а зараз і поготів.
- Вітаю вас, повелителю! – за традицією Турдал став на коліна і схилив голову переді мною.
Дивно, як мало в цьому юнакові рабської покори. Навіть стаючи на коліна і схиляючи голову, він залишається вільним. Немає в ньому страху. Чому так? Чому всі мої піддані тремтять в моїй присутності, але не він? Може тому, що він учень У-Ліня? Чи може це те, з чим народжуються справжні воїни?
- Вставай, Турдале. Не для забави я наказав тебе привести. Не маю багато часу. Тому почну прямо. Знаю, що У-Лінь тебе шанує, як кращого свого учня. Ирдал каже, що ти станеш згодом воїном, якого світ не бачив. Багато доброго про тебе кажуть в моєму палаці.
- Дякую, о Сонцесяйний, за добрі слова – відповів Турдал.
- Хлопче, ти тут з’явився не для того аби я слухав лестощі від тебе. До того ж ти надто розумний, хоча і юний, аби вірити в мою сонцесяйність. Ти тут, бо вчинив злочин, який в Ойратії карається надто суворо.
- Злочин? Який?
- Сподіваюся, ти відповідатимеш на мої питання чесно, як справжній воїн, Турдале. Так?
- Великий Хане, мій учитель, У-Лінь, виховав мене в пошані до честі та відвертості. Я не вмію брехати.
- Знаю. Тому питаю прямо. Ти вчинив перелюб з Синеїль?
- Я не вважаю те, що сталося між нами перелюбом.
- Ти не вважаєш. Тоді як би ти назвав це?
- Ми кохаємо один одного.
- Добре. Назвемо це коханням. Ти позбавив її цноти? Вона стала жінкою?
- Так.
- Чому так вчинив?
- Сила кохання була вищою за силу звичаїв та законів Ойратії.
- Ти зґвалтував Синеїль?
- Ні.
- Скажи відверто мені. Тут і зараз. Вона звабила тебе?
- Ні. Ми кохаємо. Де є любов, там немає насилля.
- Що ти знаєш про любов, хлопче безвусий?
- Якими словами ви хочете почути про мої знання? Якою музикою їх передати? Якими барвами?
По цих словах юнака я замовк. Він не дурень, цей парубок. Знав чим може поплатитися за любов до Синеїль. Якщо відверто, я не вважав його вчинок ні злочином, ні гріхом. Але закон є закон. Своїм визнанням цей добрий, розумний, сильний і талановитий малий, окраса мого двору в майбутньому підписав собі вирок. Ви думаєте володар країни вільний чинити, як йому хочеться? Ви думаєте я маю вибір?
- Турдале, мені шкода тебе втрачати. Я не можу порушити Закон, яким би ти мені не був приємним і дорогим. Ти – в руках Закону і Великого Шамана.
- Знаю, Повелителю Країни Гір і Спокою. Я стрічаю свою долю без страху і дякую Вам за останній урок.
- Урок? Який урок?
- Закон і обов’язок. Я знаю, що Ви не вважаєте мене злочинцем, але Закон так вважає. Дотримавшись закону, Ви зберігаєте лад в країні. Я знаю, що Учкурюк хоче мене знищити. Надії немає, але є сподівання. Поки дихаєш – живеш, поки живеш - сподіваєшся.
З тяжким серцем, я покликав охорону і велів вивести цього золотого юнака. За тим я покликав Учкурюка і сповістив, що його відомості ствердилися і в його волі помилувати юнака чи засудити…