“Після Аушвіцу поезія неможлива”, — написав колись Теодор Адорно.
Але безліч віршів написано з тих пір. І після одинадцятого вересня написано. І після розстрілу Небесної сотні. І під час російсько-української війни поети складають вірші. І складатимуть після. Не тому, що їх не вражає сьогодення, навпаки — тому, що вражає.
А ще тому, що вони поети.
Їм притаманно саме так думати і говорити.
Згодом наш час розпадеться на “довоєнний”, “війна”, “повоєнний”. Опісля перемоги вірші поллються, як із дірявого цебра, не зупиниш.
Зараз їх дуже мало з'являється на інтернет-сторінках. Бо ж війна, дєтка, війна, хіба до поезій. Але пісню Цоя “Група крові” перекладено українською, переспівано і текст гуляє по мережі.
Вірші, що народилися в скрутніші моменти історії завжди стоятимуть окремо, поезії цих часів — найцінніші.
Конспірологічний україно-ірландський поет Шон Маклех опублікував на своїй сторінці:
Там – за хмарами – тиша.
Там – над хмарами – тільки небо.
Високе і синє.
Може тому воно так нагадує
Вічну дорогу у нескінченність.
Ви назавжди полетіли в небо –
Чисті й прекрасні люди.
Ви залишили нас тут –
На цій Землі божевільній
Серед істот,
Що ходять між нами, людьми,
Що так нас – людей нагадують,
Але, які не мають душі.
Які одним натисканням
Кнопки на залізній почварі
Знищують мрію
Радіти сонцю і людям.
Ви лишили нас тут –
На цій хворій Землі,
Заповідали сказати
Негідникам, що вони негідники.
Сказати вовкулакам,
Що вони вовкулаки.
Сказати, що не можна
Землю перетворювати в пекло.
Але не тільки…
Ви нас лишили домріяти
І дорадіти.
І сказати правду.
Сергій Жадан написав текст пісні для “Собак у космосі”:
“Ти знаєш, що буде, коли її не стане
ти знаєш, що буде, коли вона зникне,
переможені дощі над опівнічними містами
забиватимуть легені і гаситимуть вікна.
Вийде вода із холодних річищ,
вирвуться біси із підземних сховищ,
без її гарячих слів тобі триматися нічим,
ти і сам тепер без неї залишатись не схочеш.
Бийся за неї, вмирай за неї,
за високі мачти, за розхитані реї,
за осінні траси, за її образи,
за гарячі долоні, холодні прикраси.”
Харків'янин Андрій Таубе про війну написав так (мовою оригінала):
“В бусе пахнет сосной – любил этот запах.
Шесть гробов пахнут как сосновый лес после дождя.
Запах смерти.”