НЕ ВЕРЬ В СУДЬБЫ НЕЛЕПЫЕ УГРОЗЫ,
КОЛЬ ТЫ СО МНОЙ, ТЕБЯ УБЕРЕГУ.
ПУРГОЙ СОГРЕТЫ В ЯНВАРЕ МОРОЗЫ,
ТРОПИНКУ К СЧАСТЬЮ ПРОЛОЖУ В СНЕГУ.
Я СОБЕРУ В ГЛУХОМ ЛЕСУ ВАЛЕЖНИК,
В УГЛУ МЕДВЕЖЬЕМ РАЗВЕДУ КОСТЁР.
ТЫ РЯДОМ БУДЕШЬ СЧАСТЛИВА, КАК ПРЕЖДЕ,
МЫ ПОВЕДЁМ О ЖИЗНИ РАЗГОВОР.
ЗА ПОЛЕМ РЕЧКА, А ЗА НЕЙ ДЕРЕВНЯ,
А ПЕРЕД ХРАМОМ ТАМ И РОВ, И ВАЛ.
БЫЛ НА РУСИ ОБЫЧАЙ ОЧЕНЬ ДРЕВНИЙ,
КОГДА ЖЕНИХ НЕВЕСТУ ВОРОВАЛ...
ТЫ ПРОТЯНИ МНЕ ЛАСКОВЫЕ РУКИ,
СОГРЕЮ ПАЛЬЦЫ, НЕЖНО ОБНИМУ.
НАМ НИ К ЧЕМУ СТРАДАНЬЯ И РАЗЛУКИ,
ТЕБЯ БЕЗ КРАЖИ В ЖЁНЫ Я ВОЗЬМУ.
МЫ В ХРАМ ВОРВЁМСЯ, ТАМ НАС ОБОГРЕЮТ,
И ЗАЗВОНИТ ЗВОНАРЬ В КОЛОКОЛА.
И ТЫ ЗАПЛАЧЕШЬ, ЧУТОЧКУ РОБЕЯ,
ВЕДЬ ТЫ ТЕПЕРЬ НАВЕК - МОЯ ЖЕНА...
ГОРЕЛИ СВЕЧИ, ВОСКОМ ЛИЛИ СЛЁЗЫ,
ГОСПОДЬ ПРИВЁЛ НАС В ЭТОТ СВЕТЛЫЙ ХРАМ.
ПУРГОЙ СОГРЕТЫ В ЯНВАРЕ МОРОЗЫ,
МЕТЕЛЬ И ВЬЮГИ НЕ СТРАШНЫ УЖ НАМ!
* * *
ПУРГОЮ В СІЧНІ ГРІЮТЬСЯ МОРОЗИ...
Перевод на украинский язык ПЕТРА ГОЛУБКОВА.
Не вір в безглузді долеві загрози,
Зі мною ти – тебе я вберегу.
Пургою в січні гріються морози,
До щастя стежку прокладу в снігу.
Я нині в лісі хмизу назбираю,
В глухім кутку багаття розведем.
Ти будеш поруч, щастя запалає,
Ми про життя розмову поведем.
За полем річка, а село за нею,
А перед храмом, далі – рів і вал.
Був звичай на Русі доволі древній,
Коли коханий наречену крав...
Ти простягни мені ласкаві руки,
Зігрію пальці, ніжно обійму.
До чого нам страждання і розлуки?!.
Тебе в дружини я і так візьму.
Ми в храм вірвемось, там нас обігріють,
І задзвонить дзвонар у шлюбний дзвін.
Трохи вспплакнеш ти, трохи пожалію,
І станеш ти найкращою з дружин...
Свічки горіли, воском лили сльози,
Господь привів нас у цей світлий храм.
Пургою в січні гріються морози,
І не страшні вже хуртовини нам!
(вільний переклад П.Голубкова)
* * *
През бурите в студа на януари...
Пeревод на болгарский язык: Марии Шандурковой
Не вярвай в съдбоносните закани,
ти щом си с мен, не вярвай на страха.
През бурите в студа на януари
към щастието ще прокарам път.
В гората глуха ще сбера аз клонки,
във меча дупка огън да пламти.
И ти до мен, щастлива, да си спомним
живота отпреди, да си шептим.
А там в полето, до реката – село,
пред храма изкопани ровове.
В Русия има обичай най-древен,
кога жених невяста си краде...
Ти протегни ми ласкаво ръката,
ще стопля пръстите със нежен дъх.
Далеч ще са и мъка и тъгата,
жена ще бъдеш моя, без да те крада.
Ще влезем в храма, там ще ни посрещнат,
камбаните звънарят ще забий.
Ще си поплачеш малко притеснена,
нали жена и мъж ще бъдем ний...
Свещи запалени, от восък сълзи,
нас Бог доведе ни до храмов праг.
Виелицата януарска свърши,
от бури, ветрове не ни е страх.