Спостерiгач Бесiда У-Лiня з Великим Ханом

 
В круглій залі для читання та медитацій Великого Хана У-Лінь вів неквапну бесіду з Сонцесяйним. Тут, де не було стелі, де м’яке світло сочилося через слюдяне шатро, де тонкі пахощі індостанського курива перебивали важкуватий запах шкіряних палітурок численних фоліантів повелитель міг бути самим собою. З чанським філософом можна було побути хоч на якусь часину людиною, зі своїми страхами, думками, мріями. Тут можна не боятися, що тебе підслухають, позаяк при дворі чанської ніхто крім цих двох не знав. Десь в глибині душі Великий Хан відчував себе учнем Сивого Лиса, як називав його нікчема, убраний у пір’я та переобтяжений забобонами Учкурюк. З У-Лінем можна було говорити про все: народження світів, глибину знань, таємницю любові. Йому можна було довірити своє тіло, яке після цупких і водночас ніжних рук чанського цілителя, що володів секретами різноманітних масажів, ставало знову молодим і сильним. Читання віршів або філософських трактатів Учителем Мудрості обох поринало в екстатичний спокій та розуміння довершеності Буття. Лише одного чоловіка в Ойратії Великий Хан називав на Ви, на знак особливої шани. Повелителі, що шанують мудрість та опираються на розум, довго і щасливо керують своїми народами. З цією думкою Сонцесяйний зріднився уже доволі давно. Спокій в середині Ойратії та відносний мир на її кордонах добре тому підтвердження…
- Повелителю, хочу Вам прочитати сьогодні рядки мого учня, Турдала. Скажу Вам вони справді талановиті. Цей ще юний чоловік проникає своїми рядками глибоко в розуміння любові, як основи всього сутнього. Скажу вам то є велике серце, яке лиш вперше покохавши, здатне народити такі рядки.
- Читайте, У-Лінь. Знаю, абищицю не порадите.
- Надпити твого поцілунку, неначе вина.  Хай буде, що буде!  Важливо лиш «є» отут і тепер.  Немає ні винних, ні правих, ні грішних,  бо право на щастя у кожного є...  Я ним скористався, то ж доля сплелася з твоєю.  Та сітка плететься щодня і щоночі,  все нижче спускається, нижче,  щоб рибу оту, що на дні,  нарешті впіймати...  Ти чуєш як серце тріпоче?
- Так. Справді. Рядки гарні. В них простота і краса. Пристрасть і мудрість. Він же ще зовсім юний, цей ваш Турдал. Він закохався? Хто полонила серце Вашого учня, мудрий У-Лінь?
- Я не знаю достеменно. Турдал багато у чому потайний. Але можу здогадуватися. Мені ці рядки його і потішили і водночас збентежили. Справа в тім, що виглядає на те, ніби Синеїль, дочка Вашого Першого Радника полонила серце цього поета і воїна.
- Синеїль? Ця красуня? Але ж він має розуміти, що кохання до дівчини царської крові безглузде.
- Гадаю, розуміє. Але ж кохання є коханням. В цім ділі голова вельми рідко перемагає серце.
- Так. Маєте слушність. Цар не сміє кохати пастушку, простий воїн не має права навіть думати про князівну. Не ми встановили ці межі, не нам їх рушити.
- На жаль, це так повелителю.
По цих словах дрібно задзеленькотів срібний дзвіночок біля дверей. Щось видно трапилося нагальне.
- Заходь! Звелів Великий Хан брамникові.- Що там трапилося?
- О, Великий Повелителю, Ваш Перший Радник і Великий Шаман просять Вашої ласки на нагальну нараду.
- І що там? Землетрус? Війна? Морова язва?
- О, Сонцесяйний, причина мені не відома.
- Добре, скажи за десять хвилин спущуся до них.
Брамник хутко зник. Видно було, що Великий Хан не мав великої охоти обривати розмову з У-Лінем, але державні обов’язки то така ноша, яку на довго скинути неможливо.
- У-Лінь, знайдіть потрібні слова для того юнака. Він може стати окрасою нашого двору і Ханства. Хай не наробить дурниць. Перше кохання майже ніколи не буває щасливим. Хай після нього залишаться чудові поетичні рядки. Бо перелюбство Турдала з Синеїль може призвести до наслідків, яких би ми не хотіли побачити.
- Так, Великий Хане. Ви праві. Зроблю все можливе аби того не сталося.
- Дякую за чудовий масаж і приємну бесіду, Учителю Мудрості.
- Вам треба дякувати, Сонцесяйний.
У-Лінь, склавши дашком долоні шанобливо вклонився і попрямував до дверей, що вели в зимовий сад, а звідти по сходах спустився до своєї хатини. Якась тривога поселилася в серці У-Ліня. Непритаманна йому гризота, причин якій не було видно ятрилася там в глибині душі.
«Передчуття лихого» - подумав У-Лінь…

;