Ці приблуди з’явилися у нашій благословенній країні в один рік. Спочатку зі Сходу в обозі Великого Хана приїхав Сивий Лис, а потім із далекого Заходу Ирдал, улюбленець воїнів та нашого Повелителя, привіз маленького Білого Шайтана. Вони одразу мені не сподобалися.
Перший ще дорогою до нас завоював особливу прихильність Сонцесяйного, а другий зчинив своєю дитячою, незвичною для нашого дурнуватого люду, вродою небачений рейвах. Ці його огроменні зелені очі, вогняні кучері, біла, як сніг, шкіра прикувала до себе увагу і двору, і міста, і околиць. Усім конче треба було подивитися на це незвичаїще мале, на цей фунт бзда, якого я, будь моя воля, розчавив би безжально.
Чому я одразу став такий лихий та прикрий до тієї дитини? Бо я – Учкурюк. Я Великий Шаман. Я чую, я бачу, я провіщую, хоч би там що не казав мені просто у вічі Володар Країни Гір і Спокою коли ми лишаємося з ним віч-на- віч. А говорить мені завше одне, що терпить мене лише з пошани до віри предків. Не має, буцім-то, в мені Сили і блазнюю я, і провістити нічого не можу, і віра наша - одні забобони. Як мені гірко від тих слів, знали б ви! Я ковтаю полинову слину після розмови з Сонценосним, зціплюю зуби і вірю, що колись часи зміняться…
А Сивий Лис, У-Лінь, за ці роки став не тільки першим лікарем нашого Володаря, а й порадником його. Я лише блазень зі своїм бубоном, пір’яним вбранням та камланнями щоп’ятниці та щопонеділка. Але завше так не буде…
Ще не знало те щеня нашої мови, а вже чув я його силу, ворожу мені та нашим звичаям. Але що мав робити? Сказати Володареві, що цей малий виросте, аби зруйнувати підвалини нашої віри та устрою держави, яка стоїть уже кілька сотень літ і вади їй нема, і ворог жоден її не ладен здолати? Ага, так мені і повірить Той, хто перебуває в тенетах хитрих чанських словес, якими Сивий Лис перемовляється з ним. А останніми часами вже і Білий Шайтан, цей його учень, допускається до очей та вух Повелителя. Але я на сторожі…
Я не дозволив записати наші звичаї, наші легенди та усні хроніки тими шайтанськими знаками, що їх вигадав Турдал. Мої слова про небезпеку такого кроку для нашої людності чи не вперше переконали Великого Хана. Хай вже воно там записується чанською, знаю, що Сивий Лис потайки те робить. Нарід наш чаньської не знає і не прочитає.
Хотів заборонити малюнки малого пройдисвіта, але не вдалося. З давніх-давен наші печери та кам’яниці вкривають барвистими візерунками та малюнками. Тут він традиції не порушив, хоча вольностей в його малюнках аж за край. Нашим повелителям то подобається. Скрегочу зубами…
Маю гостре око. Нишпорок маю достатньо. Ніщо від мене не сховається. Ніхто не втаїть від мене нічого. На тім стою. Довго умію чекати. Тамую полум’я ненависті. Коли воно вирветься назовні, то спопелить і Білого Шайтана, і Сивого Лиса.
А то вже і не забариться. Сінеїль, перша красуня двору, дівка на виданні, закохалася, дурна, в цього без племені без роду хлопа. Знаю про те достеменно. Турдал також ледь стримується, аби не показати, що також закоханий в неї. Почекаю ще трішки, погріюся біля кострища їх пристрасті. І хай лише віночок зіб’ється, тут наш жеребчик і попаде на трапезу Злих Духів Провалля. Уже скоро…