По мокрих вулицях,
де вітер шелестить,
Почуються далекі лункі кроки.
Уява прошепоче, що це ти,
По серцю шаркне згадка одинока
І зникне в безвість.
По хмарному мереживу світів
Низає ніч то низько, то високо
Душа-сновида. Видивом тобі
Ввижається у снах без дна глибоких,
Як синя квітка.
Крізь пізню осінь догорає цвіт,
Лілово-білий запашний морозко.
Палатиме так серце в леті літ
Під даленіючі легенькі кроки,
І той вогонь, як квітку, берегти
Ти будеш довго,
житимеш допоки.