Вже в перший місяць моєї появи в Країні Гір і Спокою, Великий Хан, в обозі якого я приїхав сюди, поставив переді мною складне завдання дослідити Провалля Злих Духів. Я охоче зголосився, бо на моє переконання всі загадковості, які неписьменний люд пов’язує з орудою злих або добрих духів, можна пояснити цілком природнім шляхом. Але не так сталося, як гадалося…
Провалля Злих Духів міститься в трьох годинах пішого ходу від столиці Великого Ханства Ойратії. Коли я вперше туди потрапив, мене вразила казкова краса того місця. Уявіть собі невеличку долину, з трьох боків оточену скелястими горами. Вони затуляють долину з півночі, заходу та сходу. На схилах ростуть кедри. Але якось дивно, рядами, наче їх хтось так спеціально посадив і слідкує аби жодне дерево не вибивалося з тих семи рядів. Тут завжди затишно і тепло, тому трава зеленіє навіть взимку. З гір долинає шумовиння водограїв. Гірські потічки живлять мілку але широченьку річечку, яка двома рукавцями відділяє пасма кедрів від лугових квітів та трави цієї чудової долини. Власне вона є островом, позаяк ті два рукавці вливаються в невелике кругле озерце, береги якого устелені білим дрібним камінням. Тоненька прибережна смужечка поросла низькорослим очеретом і татаринням. Далі - припічок і прірва.
За переказами, озеро є бездонним. У всякому разі навіть я виміряти його глибину не зміг. Де його витік ніхто не знає. Обабіч озера є два дугоподібні кам’яні містки. На острів потрібно переходити містком, що праворуч. Повертаючись назад, слід користуватися ліворучним містком. Так тут заведено.
Провалля Злих Духів знаходиться в центрі цього круглого острова. І ніяке воно не провалля, а абсолютно круглий прямовисний отвір в землі тридцять ліктів завширшки з гладесенькими стінами чорного кольору. Глибина цього отвору сорок ліктів. Що там внизу достеменно невідомо, позаяк довго знаходитися на краю аби роздивитися чи спуститися вниз без шкоди для здоров’я не можна. За п’ять ліктів до цямрини цієї криниці мене завше охоплює невимовний страх, який я можу контролювати не більше десяти хвилин.
За легендою це місце було колись входом у підземне місто Білих Богів, які тут жили ще тоді, коли люди були дикунами, вбраними в шкури, чиєю зброєю були дерев’яні довбешки та крем’яні сокири. Покидаючи Землю, Білі Боги наклали закляття на вхід до свого міста. Якщо хтось з людей туди потрапляв, то вже в здоровому глузді назад не повертався…
З давніх давен тут влаштовують катівню. За найвищий злочин в Ойратії не вбивають. Бо що для ойратів було страшніше за смерть? Цей народ, не маючи писемності та наук, завжди цінував здоровий глузд. Найстрашнішим лихом для ойратів є втрата розуму та перетворення на огидну напів-тварину, яка живиться об’їдками та падлом, мешкаючи на околицях становищ і селищ. Їх гонять звідусіль, ними гидують, родичі та знайомі цураються бідних вар’ятів.
Аби перетворити здорову людину на таку собі почвару, достатньо спустити на дно Провалля кого на кілька годин, кого на добу чи дві. Більше ніхто не витримував. Я пробував допитатися тих, хто там побував і втратив розум, але що можна дізнатися у божевільного. Моєї мудрості не вистачило для того аби ті крихти мимовільного глузду, який проскакував у розповідях покараних на смерть розуму, скласти у якесь розумне пояснення.
Звісно я не вірю в дію злих духів, але що там діється, який вплив чиниться на свідомість мені невідомо. Страх, паніка, розпач панують поблизу того отвору. Що там на дні. Якої сили той розпач і страх набирає? Душа людська надто вразлива аби все те витримати, тому втікає в хаос, з якого так і не знаходить виходу. Але чи так то, чи ні, достеменно сказати не можу. Це лише мої здогади…