Любов безсмертна,
Але ми вмираєм.
Той, що любив,
Уже давно помер.
На тому білім світі
Нас чекає
Любов забута, часточка тебе.
Та все ж, мій ангел,
Все не помирає,
Лишається розлитий тихий дзвін,
Що лине світом,
Світло, що співає,
І в тому світлі
Світла, ніжна ти.
Любов – то ангел, що з небес злітає,
Він буде нас довіку берегти.
А інше – дарма,
Щастя не розкраєш,
Все – марнота,
Коли щаслива ти.
* * *
А небо раптом просвітліло.
Прозора вищає блакить.
Над хмарами, над світом білим
Хтось нерозгаданий летить.
І листя сиплеться несміло,
Злітаючи в останню мить.
І щезли в безвість смутки сірі,
Вогонь у серці стугонить,
Бо не зникає в ньому Віра,
Бо все, чим повен смертний світ,
І осінь незбагненно–світла,
І втрачені часи, і ти,
Що у світах далеких зникла,
Як тремкий відблиск від роси,
Вмирання бабиного літа,
І п’янкий подих теплий вітру –
Лиш тінь від істинних світів,
Бо ангел сяючий, величний,
Незримий
в ясне небо кличе,
І ми здіймаємось у синь...
- У Бога мабуть очі сині..., –
Услід здивується дитина.