Падає листя. Сонце все нижче.
Кличе бентежно сяйво вогнисте.
Вечір-заброда ходить по місту,
Стелиться в двері,
глипа у вікна.
Місяць вмирає, тінь-занавіска.
Ніч осідлала вітер північний. –
В небо, над хмари,
вище і вище!
Повнить тумани
зоряним блиском.
Краплі вологи світло колишуть.
Серце попало тузі на вістря,
Щемом по грудям ллється колишнє.
Чарами п’янить, сиплеться листя.
* * *
Пустка. Пада синя стужа.
Осінь змерзлою собакою
Звернулася в свіжоопалому листі
І дивиться тобі в очі,
Наче ти зрадник.