Розпросторене марево карих очей,
В чорних гострих зіницях
поблискують зорі.
Ти живеш в сновидіннях,
пронизуєш день
Відчуттям невимовного
рідного болю.
І у відблисках світлих
вечірніх хмарин,
І у сяйві туманів
нетривких ранкових
Золотисте волосся
тріпоче, горить,
І те світло крізь серце
тривожно проходить.
Ти - у терпких поривах
осінніх вітрів.
Ти - у чорних смолистих
дощах за дверима.
Чіткий відлік освячених
ясністю днів
Обривається раптом
твоїми очима.
І летиш, наче падаєш
в прірву згори,
І чекаєш приречено, наче удару,
Кілька слів легковажних,
розжарених стріл,
Гасне срібне проміння
і кришаться чари.
По розсипаних скалках
блукають вогні,
По світляній доріжці до неба злітають,
І окрилені ангели добрі твої,
По тій стежці зійшовши,
тебе проводжають
По оголеній осені тихих дощів…