ПО САДОЧКУ ПОХОДЖАЮ
І САМ СЕБЕ РОЗВАЖАЮ
(глава подається у скороченому вигляді)
Стоїть Пилип за ступою,
Теліпає залупою.
Дівки кажуть: «Се наш Пилип».
А він яйцями – теліп-теліп!
(П. Лукашевич, «Бандурка», стор. 51)
Греки називали акт мастурбації словом «малакія», євреї – онанізмом (імітація жеста Онана), у слов’ян подібна дія називалася «рукоблудієм» або «стегноблудієм». Я ж називатиму мастурбацію солодійством.
Середньовіччя позначилося ревною боротьбою церкви проти різного роду проявів збудження живаскусу. І то було не так просто. Переважно хліборобське населення, сповідуючи язицтво, скажімо, солодійство об землю лежачи вважало священним актом.
Живий землю риє,
Живий зерна сіє.
За їхнім уявленням, так відбувалося статева єднання з головною родителькою – Матінкою-Землею.
Церковні пастирі напучували свою паству: людина, яка звертається до «рукоблудія» і викликає в собі при цьому хтиві думки, навмисне закликає диявола. Для залякування людей по всій Русі була поширена притча про парубка, який регулярно займався «стегноблудієм», і від того пеніс його перетворився на змія.
«На Вкраїні, в Запорожжю,
Козаченьки пробувають,
Красних панянок не мають...» –
сповіщає народна дума. На Січ, як відомо, жінок не пускали. І щоб уникнути спокуси, вигадувалися заходи перестороги. Чоловікам заборонялося спати на животі або спині, а тільки на боці. Козаки, які були відірвані від своїх домівок і тривалий час перебуваючи у чоловічому оточенні не випадково носили широкі шаровари (явний запобіжний захід), бо від тертя об тісні штани пеніс міг мимоволі настовпужитись.
Тільки важко людині боротися з проявами єства.
Їхав козак за Дунай
Та й надумав мисли.
І кінь пристав,
І х… устав,
І яйця повисли.
(60; стор. 180-181)
Що робити, коли «нема дівчини коло бока», а козаку «захотілося зеленого часнику»? Старі діди радили: «Напийся води холодної, пожуй м’яти зеленої – дівчину забудеш». А якщо ні м’ята, ні вода не допомогли?
Туман яром котиться,
Парню гулять хочеться,
Гей, гей, горе не біда,
Парню гулять хочеться.
(16, стор. 109)
То і йшов він гуляти «до вітру» «сіяти пшениченьку»:
Гей, із-за гори та буйний вітер віє,
Там козаченько пшениченьку сіє,
Гей, молоденький пшениченьку сіє.
(16, стор. 72)
Буйний вітер тут відтворює прояв чоловічої баганки, «козацька пшениця» – зерня, яке сіють лише «на печі».
Ще й сіяв козак гречку «на дубові на вершечку». Пояснювати що таке дуб, гадаю, не треба. А от гречка… Всім відомий вислів «стрибати у гречку». Гречка – символ любощів. І коли не знаходилося поруч дівчини, з якою можна було б стрибнути у гречку, то й сіяв парубок гречку на дубі:
Ой посіяв козак гречку
На дубові, на вершечку.
Сам п’ю, сам гуляю,
Сам стелюся, сам лягаю!
Схватилася шура-буря,
козакові гречку здула.
Ані гречки, ні оброку,
ні дівчини коло боку.
Ані гречки, ні полови,
ні дівчини чорнобровой.
(3, стор. 142)
Від такої сівби, свідчить пісня, не буде «ані гречки, ні оброку, ні полови». Явний натяк на марне сім’явиверження.
Інша річ, коли козак робить ту саму «сівбу» не від самоти, а з коханою подругою:
Там на дубі, на вершечку.
Там посіяв козак гречку.
Чорна гречка, білі крупи ;
Держімося, серце, вкупі.
(1, стор. 151)
Було й так, що сільські парубки, схопивши облизня від дівчат, ходили «оправляти дубів»:
Шо улиця – то вдовиця, дівчат не видати,
Пішли суки до Прилуки ляшків виглядати.
Ходімо, пане-брате, дубів оправляти,
Бо не можем в Межибожи дівчат зачіпати.
(32, стор. 111)
Ще казали в народі про солодійство: «Кому корову доїти, а йому бугая дрочити».
Як відомо, інтерес до онанізму найчастіше з’являється у підлітковий період, коли у хлопчиків відбувається гормональна перебудова організму і виникає підвищена статева потреба (так звана підліткова гіперсексуальність). Щоб хлопчаки не займалися мастурбацією, дорослі їх напучували: «Як будете «горобця драти», долоні волохатими стануть».
Тих же, хто таки займався онанізмом, дражнили:
Сидить Грицько на припічку,
Прип’яв собі на ниточку:
З китичкою ся забавляє,
За ниточку потягає.
(54; П. Чуб., стор. 108)
Або:
З Василем зростало,
З Василем тріпало,
З Василем кохалося,
В руці колихалося!.
Свідчення про жіноче солодійство зустрічаємо в українському пісенному садочку.
«Добре дівці спати, як має з ким грати» – каже народне прислів’я. А як немає з ким пограти, а, за влучним народнім виразом, «свербить в одному місці», і бажання потішити гніздечко, що так зручно прилаштувалося поміж стегон, зростає, що робити? В одній з пісень відповідь дівчині на це запитання дає сама мати:
«Ой, мамко, мамочко,
Свербить моя ямочка», –
«Шугай, доню, пальцями,
Поки не прийде з яйцями».
Друга пісня про жіноче солодійство, як це здебільшого буває, – суцільна алегорія:
Ой на горі, серденько, на валу,
Там варила дівчина лободу
Та й послала козаченька по воду.
Ні козаченька, ні води,
Та скипіла лободонька без води.
(26, стор. 163)
Лобода у народній уяві – символ самовтіхи. В лободу ходили «забувати біду»:
Як пішла я в лободу, то й забула всю біду.
У цьому випадку дівчина варить лободу на горі (горішній світ – світ почуттів), варить, щоб втамувати жіночий голод. Немає ні козака (!), ні води, а лободонька скипіла.
Вкотре не намилуюся вмінню українських піснярів так образно і красиво передавати стан і прояв людських почуттів!
Свідчення про те, що українські жінки могли використовувати під час солодійства автоеротичні знаряддя, знаходимо у коломийці:
Кукурудзи, кукурудзи, кукурудзи дайте.
Кукурудза не поможе. Козака шукайте!
(32, стор. 635)
(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)