Бiльшiсть людей хоч раз задавали собi питання: " Що таке щастя ?!". Та у кожного воно свое, таке рiзноманiтне, iнколи зовсiм не збагненне.
Я намагалась i ранiше дати визначення ЩАСТЯ та лише зараз розумiю, воно розкривало тiльки одну грань цього буття. Не можу знати чи переживав хтось всебiчне щастя одночасно в ту саму мить, якщо так то це чудесно. Для мене щастя це та сама мить, коли людина вiдчувае шалений захват радостi, що народжуеться в серцi та переповнюе ii всю. П'янким хмелем ширяе в скронi та пронизуе до кiсток все тiло. Мабуть i є всебiчне щастя, коли ти можеш якомога бiльше переживати в життi цi неповторнi митi. Вони несуть рiзну хвилю щастя про те це i е щастя i зовсiм не важливо, що саме спричинило такий порив.
Менi не просто передати словами те безмежне вiдчуття радостi i хвилювання, якi переживала тендiтна мила дiвчинка пiдлiток. Iз-за хвороби та постiйних сумнiвiв мами вона тривалий час мала перерву у заняттях бальними танцями, якими захоплювалась ще з самого раннього дитинства. Несподiваний випадок привiв ii на танцювальний майданчик до улюбленого вчителя. Здалось не лише ii душа дрiмала, щоб вiдкритись у жаданому взлетi, а вся вона перебувала в легкому забутті.ЇЇ стрункi хїудорлявi нiжки спочатку не смiло, а потiм грайливо та лихо витанцьовували на паркетi так, що милуючись всі справи дня відкидаєшь дадеко, далеко. Нiби завжди чекали саме такого поєднання музика, душа, молоде тіло і навіть цей липовий паркет, який пережив не один взлет та падіння виконавців. Танок скiнчився, бажана втома та легке недомагання поступились яскравому горiнню дитячих очей, сердечко трiпотiло, як у маленькоi сполоханоi птахи. Чистими перлинами бринiли сльози радостi та щастя, тодi iх не стримував нiхто: мама, яка до останнього вагалась так чи нi, i я, вiдчуваючи, що зараз сенс життя дiвчинки нескiнченний ритм танцю.
Кумедно споглядати самовдоволену та гордовиту посмiшку "по самi вуха" хвацького рибалки, який спiймав 10 кiлограмового лящя. Хм, i як йому вдалось? Свiтло - багрянi очi випромiнюють щастя, можливо незрозумiле комусь, але це теж мить щастя, щастя затятого рибалки.
У кожного своя мить щастя, ось дивакуватий малюк з солом'яною стрiхою скуйовдженого волосся переживае своi хвилини щастя хоч i не розумiє поки, що своїми витівками тiшить дорослих. П'ятирiчнi маленькi дiвчата занятi важливим дiлом. Одна старанно виводить кожну лiнiю пензлем, а iнша терпляче позує iй ( мабуть таку пихату позу iз поставою нiжки бачила в журналi, або по телебаченню). Ніби пустуючи, грайливий промiнчик сонця лукаво свiтить прямо в очi малечi. Дiвчинка морщить носика, невдоволено кривить губки, але ж терпить муки популярностi, не змiнюючи постави. Хлопчак вирiшив позмагатись iз сонячним промiнчиком, видершись на дитячу гiрку вiн щосили розпростер праву руку чи то намагаючись зловити настирнiй промiнчик своiм капелюшком, чи то робивши ним затишок не знаю. Ця картина хлоп'ячих старань така потiшна, так чудна, а для нього мабуть щаслива бо вiн завзято постiйно вигукував:"Ось тобi,ось...."
Нiколи не зможу забути, як милувалась однiєю лiтньою парою. Вiн зовсiм сивий неначе змалку купали лише в молоцi, худорлява статура з широкими плечима, яка бiльше тяготила до землi нiж до неба свiдчила про красивого легеня в молодi роки.
Проте хода була не така вже легка та впевнена. Глибокi зморшки та хворобливий вигляд обличчя не навмисне виказував страждання вiд недуги. Вона чимось нагадувала "маму Вендi" у зрiлi роки: невисока фiгура гармонiчно в такт ходi чоловiка похитувала стегнами ледь дрiботiвши каблучками за поважно широкою. Вирвавшись на волю, хвилясте пасмо волосся посмiшку робило ще милiшою, а жiнку ще добрiшою. Цi двоє в поєднаннi в одне велике кохання змiнювали себе, вiрнiше повертали молодiсть, бо iх очi сяяли таким огнем нiби не було десятилiть плiч о плiч, а тiльки вчора родились першi зiзнання. Жiнка так бережно пригортала квiти-подарунок коханого, немов плекала дитя любовi, а вiн тримав турботливо та гордовито парасольку, щоб жоден промiнчик не нашкодив ніжній шкірі дружини. Це справдi щастя, щастя розмiром в життя.
Хтось може пригадати вiдчуття, коли ти дуже тривалий час не зустрiчався з рiдною людиною, так доля склалась? Хоч спiлкування не припинялось: листи, телефоннi розмови , зустрiчi через skype. Час невгамовний спливае, кожний мае своi родини, своi турботи та радостi. I ти звикаеш, що рiдна людина є, але така далека, а тут мов грiм серед ясного неба:"Я в дорозi у вiдрядженнi, потяг через рiдне мiсто, матиму 15 хвилин на зустрiч". В очiкуваннi зустрiчi проходить безсонна нiч, бо гадки не маеш, що мовити спершу.Ось така жадана мить, бо потяг уповiльнюе хiд, серце калатае заповняючи стукотом все навкруги, ти з острахом вдивляешся в обличчя, шукаючи рiднi до болю зайомі риси. Погляди зустрiлись i ти забуваеш про все.
Проте жоднi вiдчуття не завдають такi хвилювання та очiкування, як зустрiч з матусею. Душа завжди при першiй лiпшiй нагодi поривалась до неi, дуже сумувала за батьками, за рiдним до болю краем, протоптаними з дитинства стежками ..
Нехай божевiльна, нехай навiжена та до неньки, я би бiгла, iхала, летiла куди завгодно якби тiльки побачити матусю, її посмiшку, пригорнутись до ii руки, вдихати такий рiдний з малечку запах шкiри.
Можу уявити, як сама мати чекае дiтей до рiдного дому, прислухаючись до кожного звуку, придивляючись до кожноi постаттi, полохаючись вiд кожного дзвiнка в дверi чи по телефону. А коли зустрiч сниться у вiснi, благае всевишнього про реальнiсть нiчного марення.
Безжмена сила любовi усiх ii проявах це є Щасття.