ЧИСТОТА ДО ШЛЮБУ
Вчора дала, бо хотіла,
Тепер плачу, що не ціла.
(ф. 29-3, од. зб. 194, арк. 84)
У далекому минулому українці – як юнаки, так і дівчата – приходили до побирання неторканими. Дошлюбний живаскус піддавався категоричному осуду. Батьки пильнували за тим, щоб їхні діти «не задали родоньку сорому», щоб до певного строку «козаченькова пшениченька не зійшла» та щоб до весілля «не учинив воробей на припічку жнива». На них лежала відповідальність за недодержання дочкою дівочої чести.
А хто дівчат має,
Нехай поглядає,
По заході сонця
В корчму не пускає.
(ф. 28-3, од. зб. 422, арк. 28)
В українській культурі навіть був свій покровитель дівчат, який захищав їх від безчестя. Ним вважався св. Касян. Батьки дівчат зверталися до нього з молитвами, щоб він зберіг дочок у чистоті і цноті. (68; стор. 175)
Чесна дівка – батькам хвала:
Ходила качечка по точку.
Спасибі, сваточку, за дочку;
За кучеряву м’яточку
Та за червону калину,
За твою чесну дитину.
(40, стор. 162)
Якщо донька виявлялася «нечесною», «без понеділковою»; якщо у молодої була порушена цнотливість ще до шлюбу, якщо вона
Ізгубила свій віночок
Під явором зелененьким
З козаченьком молоденьким,
то: «Одягайте, тато, солом’яний хомут неслави, а ви, мамо, надівайте на голову решето на доччинім «негарнім весіллі»»; усе весільне жіноцтво, б’ючи палицями у драні відра, співатиме вам сороміцьких пісень:
А в синім городі
Ні дощу, ні погоди;
Зацвіла біла рожа,
Да ні на що не гожа.
Як мати, так дочка,
Як дірява бочка.
Були пісні і більш грубого настрою:
Як була я дівчиною, преподобницею,
То вішала тринди-ринди над віконницею,
Ідуть люди з міста, приглядаються
Ой чия ж то трина-ринда теліпається?
(ф. 28-3, од. зб. 471, арк. 9)
- Дівчино біла,
Де ти поцю діла?
– Дала шевцям на виправу,
Щоби ся не засмерділа!
(54, Хв. Вовк, стор. 150)
По тім боці на толоці
Кобила блудила,
Ой там наша дівчинонька
Запаску згубила.
Там на долині
Пасла п… свині,
Мішком обгорнулась,
А х… застібнулась.
(51)
«Нечесну» дівку тяжко карали. За те, що дівчина передчасно «загубила запаску», її силоміць остригали. Така дівчина звалася «стрига». Іменували таких дівчат ще й «нересниця» – недоросла розпусниця.
«Покриткою» звалася дівчина, що до шлюбу втрачала дівоцтво, ще й ставала бережею (вагітною). Від того часу дівчина мусила обов’язково покривати своє волосся хусткою, як молодиця:
– Ой мати, мати, що мені сталось –
Щось в мене в животі затріпеталось:
Чи риба-щука, чи осятрина?
– Гляди ми, суко, чи не дитина?
Як щука-риба – будем варити,
А як дитина – будем хрестити.
(32, стор. 572)
Така була реакція матері. А як же реагували на все це винуватці заживку? А ось як:
Хіба ж тобі не казала
Та й не говорила,
Не лягаймо вкупі спати,
Бо буде Гаврило.
А ти мене не послухав,
Коло мене вклався,
Тепер мене питаєш,
Де Гаврило взявся.
(3, стор. 528)
Зберігся вислів про покриток, провину якої в минулому засуджувала ціла громада і яка, як правило, вже не виходила заміж: «Хотіла конець – утратила вінець».
Тяжко-важко було дівчині пережити відверту ворожість рідні й «лихих сусідів»:
Ой, Боже ж мій, що ж я наробила:
Дівування своє навіки згубила,
Своїй неньці сраму наробила.
Піду між дівчата – з вулиці зганяють,
Піду між жінками – капур одягають,
Тепер же я не жінка, не дівка,
Тепер же я людська поговірка.
Нещадима людська обмова:
За річкою огонь горит,
А у дівчини живіт болит.
Нехай болит, нехай знає,
Нехай хлопців не кохає.
Та квесія (проблема) відбармовувалася на ранимій дівочій душі незагойним зарубцем. Тому й не дивно, що кожна дівчина намагалася до заміжжя лишитися правичкою (незайманою), «нещипаною рожею», доглядіти цноти, «доходити вінка» (рутвяний вінок був символом цноти):
- Ой буду я коні пасти
І Бога просити,
Допоможи мені, Боже,
Вінка доносити.
Ой вінойку мій рутяний,
Тримай ся голови,
Та щоби я не терпіла
За тебе обмови.
(ф. 28-3, од. зб. 466, арк. 14)
- Ой місяцю-перекрою,
Світи надо мною;
Молода дівчинонько,
Говори зо мною.
- Тоді буду я світити,
Як буду сповнятися.
- Тоді буду говорити,
Як буду вінчатися.
(12, стор. 116)
Коло річки я ішла
І піймала щуку.
Мене милий повалив,
А я ноги в купу.
(Записано у Миргороді, під час весільних танців на подвір’ї Миколи Вербового)
Дівчина зберігала вінчальний вінок до самої смерті. Його зашивали у подушку і ставили їй в труну під голову.
Темного лугу калина,
Доброго батька дитина;
Сім літ по ночах ходила,
Цноту з собою носила;
Купували купці – не продала,
Прохали хлопці – вона не дала;
Шовком ніженьки зв’язала,
Свому Іванку держала.
Одному лише судженому буде дано «шовкову ниточку розірвати».
Береглися і хлопці. Коли дівчина, подолана любов’ю, «затівала гречаники, не сіявши гречки» – тобто від жагучого бажання обмінятися з коханим тілесною насолодою, ще й позбутися набридлого дівоцтва, просила любчика прийти до неї вночі:
Ой прийди, прийди, не буде кривди;
Як буде кривда, я буду винна,
(4,стор. 228)
– тобто, коли спонукувана силою кохання дівчина була готова взяти на себе всю міру відповідальності, але «любець-лебедин» знаходив у собі сили «тримати цноту за поясом», щоб не піддатися на спокусу скаплунити кохану і так вибачався:
Не гнівайся, дівчино,
Що я не займаю.
Хоч я не займаю,
Сватати думаю,
Хоч я не горнуся,
До тебе приймуся.
Чесна дівка чи нечесна, визначалося на весіллі після констатування дівоцтва («втрата прехороша»):
Прийде завтра твоя мати,
Буде тебе озирати.
Свашки стелили постіль молодим у «коморі»: («Комора» – (букв.: комірка, хижа, прикомірок) – цикл ритуалів першої шлюбної ночі, у більшості випадків – святкові проводи молодої до шлюбного ложа, її переодягання, явлення гостям, демонстрація свідоцтв її цноти, а також весільний бенкет гостей.) (Вовк 1995: 207–208)
Треба постіль слати:
Соломки під головки,
Довкола подушечки,
В середині дві душечки.
Співали й такої:
Ой треба добре Марусі просити,
Щоб дала п… зажити.
(51, № 1592)
Полишивши молодих у коморі, їм казали: «Не лінуйтесь же тут, людей не воловодьте!»
Молоді й не воловодили:
Положились на білий постелі двоє –
Голубляться обоє.
У коморі робили постелю для молодих невипадково. Комора характеризувала символічний кордон (не хата, але й не вулиця), що відбивало і своєрідне становище молодят – уже чоловік і жінка, але перша медова ніч ще попереду.
В Україні існував звичай «гріти постелю» – весільне ложе займали сестри й брати молодят, самі молодожони, дружка або дівчата, у котрих треба було викупити постіль рушником, стрічками, горілкою, грошима або вигнати їх ковіньками.
Як же поетично, як гарно оспівано в народі акт першого єднання молодят! Ось погляньте:
Ой за стіною, за коморою
Червен мак процвітає.
То не мак процвітає –
Оленка ся завиває.
Мече з себе дівочу цноту,
Бере жіночу красу.
Наїхали купці з Холма,
Питаються, почом вовна.
Білая вовна
По червоному сповна,
А чорная вовна
По золотому сповна.
Руно на руно клали
Й у середині дірки шукали;
Тицю-тицю у чорну вовницю,
Утрапили червону криницю.
(Зб. Максимовича, № 277)
Покрутив сверщок стелю
Та у пав на постелю,
Где Ганнусенька спала,
Там роженька процвітала.
(32, стор. 370)
Минає червона ніч – «минаються й дівочі смішки». Бо здає «княгиня» своє дівування, щоб піти в жіночому роді:
Зробили ж ми діло,
Аж нам чоло впріло:
З коржа паляницю,
З дівки молодицю.
(13)
Аж ось…
«Вечірня зірочка закотилася,
А світова зірочка засвітилася», –
починалася перезва – перший день після «калинової ночі». («Перезва» – серія ритуальних дійств, пов’язаних з переходом з одної оселі до другої, що супроводжувалась загальним гулянням, сміхом, музикою, танцями і співом еротичних пісень. «Це по суті своїй продовження оргиїстичного весілля, яке починається з моменту дефлорації молодої, ще на один день, а інколи і на більшу кількість днів». (Вовк 1995: 207–208) Молодята, відсвяткувавши справжню учту жаги, прекрасну млістю першого поєднання, з’являлися між люди.
Під час «перезви» жінки співали:
Горілки, свату, горілки,
Та було не брать у нас дівки,
Та було не вертіти їй дірки.
(51, № 329)
Доказом чесності молодої слугувала сорочка «з калиною» – витвір акту дефлорації. Свахи «показували дівочу красу», весело примовляючи:
Дайте нам рушнички з торочками,
А ми дамо сорочку з квіточками.
Клейнод дівоцтва прилаштовували до довгої тичини і вивішували над ворітьми, а на подвір’я випускали чорну курку, до шиї якої було прив’язано пучечок калини.
Раділо весілля, і «всенький рід веселився»:
Знати Марусеньку, знати,
В якій вона хаті, -
Червчиком обсипана,
Калиною обтикана,
І лавки, і прилавки
З червоної китайки…
А в лузі калина
Ввесь луг закрасила,
Доброго батька дитина
Ввесь род звеселила.
(5, стор.135)
Зраділі батьки, поздоровляючи молодих, бажали:
Да нехай живуть і любляться,
Як голуб’ята ті кубляться,
Куди повернуться – поцілуються.
КАЛИНА
Серед ліса-ліса червоне плаття висить.
Загадка
Як уже здогадалися любі читачі «України Кохання», калина в українській культурі являє собою символ дівочої цноти, переходу з дитячого стану в дорослий, взагалі жіночу кров, до якої, безумовно, прираховують і глембеї або місячки – менструальну рідину.
Під калиною спала,
Калину торкала,
Калина капнула
На мої білі ноги,
На мою білу пелену..
На Україні й досі існує звичай: коли в сім’ї народжується дівчинка, на подвір’ї висаджують калину. Бо калина відповідна дівочій красі.
Білявинко біла, біла,
Рум’яні ти лиці,
Я дивлюся на калину, –
Не знаю різниці.
Пора «красування» у дівчини починається з появи у неї місячних.
«Їж, дівко, калину, будеш як квітуча билина», – радить народне прислів’я.
Відповідно народній традиції поява регул пов’язувалася із здатністю зачаття дитини, то був вірний знак готовності дівчини до материнства і, звичайно, можливості змінити свій статус і стати на весільний рушник.
Та калина білим цвіте, а червоно родить.
За віруванням, після появи у дівчини першої місячки хто-небудь з старших жінок в сім’ї давав їй ляпас по обох щоках, щоб «завжди рум’янилася». За першими глембеями складали деякі прогнози щодо сексуального життя дівчини: ранні регули свідчили про те, що вона рано вийде заміж, а якщо «до 16 років не відкриються», то вона зостанеться старою дівою.
Кісточка ягоди калини своєю формою нагадує мініатюрне серце. Вважається, що якщо її проковтнути и робити це систематично, то можна позбутися піску, каменів у жовчному та сечовому міхурі, нирках та у жовчних каналах печінки.
Важливою особливістю рослини є наявність у корі гіркого глікозиту вибурнину, який має властивість сосудозвужувальної дії і викликає підвищення тонусу мускулатури, зокрема матки. Це пояснює високу ефективність калини як кровотамувального і стимулюючого маточного засобу.
Калину як засіб тривалості молодості буде незайвим їсти всім жінкам після 30-ти.
На Київщині безплідним жінкам для забезпечення дітородіння народні цілителі радили в день св. Акулини (13/26 червня) зварити і випити настій з калини. (68; стор. 176)
Трохи про червону барву.
У більшості світових культур, і в українській зокрема, червоний колір символізує жіночий початок, творчу енергію, щастя, любов.
Ти ж у мене красний цвіт,
Тебе люблю над весь світ.
(32, стор. 570)
Слово красний слугує синонімом слова красивий. Вельми вірогідно, що споконвічне значення «краси» символізує менструальну кров. Показово і те, що слово «краса» і слово «красик» – ще один діалектний термін, що позначає місячки, – мають один корінь.
У заміжньої жінки краса визначалася її здатністю до дітонародження; казали: «Поки курка несеться, поти в неї і гребінь красний».
Красне – це квітка. Красне – це кров. Красне – це вогонь. Красне – це сонце. Красне звідусіль оточує нас. Все припускається під красним, все залучене в красне, тому що це розквіт. Червона барва означає принцип плідності та відтворення життя.
ВАСИЛЬКИ
Васильки брала,
У віночок вплітала.
Ця квітка фігурує у весільних піснях і є символом дівочої честі.
Спасибі тобі, таточку,
За кудряву м’яточку,
За запашний васильчок,
За твою учтиву дитину,
Що вона по ночах не ходила,
При собі сноток носила.
МАЛЬВА
Є таке прислів’я: «Без тополі, верби і калини нема України». У цьому ряду найголовніших символів нашого народу неодмінно треба поставити мальву ; чарівну квітку, що символізує жіночість в усіх її проявах:
Мальва привітна,
Рожева, тендітна.
Пелюстки лапаті,
Тичина глибоко...
Милується квіткою
Сонце звисока.
А джміль завітає,
Починає бриніти;
Комаха і квітка
Щасливі, мов діти.
Моя бабуся, Варвара Луківна Петраш, мешканка села Старі Санжари, що на Полтавщині, розповідала мені, що мальва здавна слугувала жіноцтву своєрідним тестом на здатність мати дітей. Для цього жінка капала свою сечу на квітку мальви і чекала три дні. Якщо після триденного терміну квітка залишалася свіжою, це означало, що жінка могла ще мати дітей, якщо ж рослина засихала, то ні.
Сік мальви, так само як три її корінця, зв’язані суціль, підсилювали життєву снагу.
ТРОЙ-ЗІЛЛЯ - КВІТКА КОХАННЯ
Трой-зілля - рослина, що не належить до ботаніки. Трой-зілля - символ містичний.
В одній з народних пісень є такі слова:
Хто його (трой-зілля) достане,
Той зі мною на рушничок стане.
Оголошення належить жінці. Звідси міркую так: з одного кореня чарівного зела на трьох стеблинах ростуть три квітки, які належать трьом вимірам: тілесному, розумовому і духовному.
З цього висновок: тільки тому чоловікові розкриється таємниця жінки, хто готовий долучитися до усіх витоків її єства. Не приймаючи хоча б щось одне з її сутності, чоловік позбавляє себе можливості справжнього поєднання у пару, а відтак, і самої любові.
(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)