Небо здіймається вище і вище,
Повниться світлом, ясною блакиттю
Небо собором стає.
В серце вливається сяюче літо
Серце прозорішає.
Що нам залишиться,
що закінчиться?
Вранці туман зависає на вітті,
Душу низає роса.
Осінь затаєна
стигне в повітрі,
Місячних ночей чека.
Перше пожовкло,
осипалось листя,
Гупають яблука,
наче копита
Світло-блідого коня.
Осінь на нім
пролітає над ніччю,
Білі примари
від теплої річки
Гонить в поля.
Все що наповнене, мусить пролитись
Сумом, чи зорями, щастям любити.
Небо прозоріє, більшає світла,
Меншає дня.