Просто малювати олійними фарбами.Поволі витискати їх на палітру. Змішувати з оліфою чи скипидаром. Нюшити і чманіти від їх казкового запаху. Класти мазок за мазком на ґрунт полотна жорсткого, вживаючись в нього і залишаючись в ньому.
День минає за днем. Ніхто сюди не заходить. Трави сохнуть під стелею і гриби. Сохнуть полотна ґрунтовані. Пахнуть флокси і чорнобривці під вікнами. Пахнуть льняна оліфа, білила цинкові, кадмій, ультрамарин і олія оливова. Я п'ю повільно вино, їм помідори і бринзу. Картини мої живуть якось окремішно. То і хай собі живуть. Для того воно все писалися.
Думаю часто: "Нащо воно усе? Вся оця маґія. Еклектика. Переплетіння стилів. Перевтілення. Сюжетні лінії. Себастьян Бах з його фугами. Річард Бах з Джонатаном і Шимодою." Але згадую вчасно, що поряд живуть кришнаїти. Готують свій смачний прасад, поринаючи в солодкі запахи, мантри і музику. Потім співають, їдять, мелять якісь дурниці про Крішну та свого учителя, який трактував для Заходу Бхаґават-Ґіту і не парять собі мізки, а дивляться на світ, як п'ятирічні діти.
По суті вони мають рацію. Тому я п'ю за Матір і Батька останній ковток і продовжую малювати...