Сядь зі мною на мосту – ми звісим ноги, я з тобою помовчу, як завжди…
Трохи.
Може це ще востаннє і ще буде завтра, ну а може вже пора споряджать... Cолдатa.
Не буду стримувати сліз, буду обіцяти молитися, терпіти, чекати і лишатись вірною тобі.
А ти дивишся на мене так ніби благаєш сховати, втекти подалі, або взагалі купити машину часу і просто прокрутити її назад чи вперед де немає мобілізацій, хоча говориш зі мною впевнено і гордо – ідеш захищати мене,маму, їх, всіх, Країну. Патріот! Ех! Клята політика, світова економіка, лісі до влади люди, фашисти, комуністи, імперіалісти, банкіри, масони і всі ті, для кого – людина лиш біологічна істота.
Забув, ти друже, що великі герої – мертві герої. І хай би як я не любила свою Україну, тебе, дурню, я люблю сильніше! На цьому мосту в Києві, в Нью Йорку, Петербурзі чи Ріо де Жанейро – мені все одно де зустрічати зі тобою світанки! Головне з тобою, живим і здоровим! Я не хочу зустрічати цинковий бокс і втирати сльози, заспокоювати тебе коли тобі в вісні черговий раз буде снитися бій і повторювати, що ти справді герой, і що ти потрібен цій країні, коли про тебе забудть всі окрім мене! Та я жінка, і нехай мені лиш 20, я буду там з тобою усіма думками, молитвами і снами.
Знаю, що тебе не зупинити – іди, раз покликали. Я тобі потім – перед самим потягом скажу, коли ти вже будеш в формі
« Я вагітна. Повернись живим до нас»
03.08.2014