Просто довірся воді. Просто довірся. Запам'ятай на 80% ти - із води. Ти в ній купався у маминім лоні. Ти з неї випірнув у світ цей, який називають мудрі люди Океанією.
Не борсайся! Не кричи! Заспокойся! Ти чуєш мене? Глибоко вдихни і повільно видихни. Відчуваєш вона тебе тримає? Страх вбиває. Хаотичні рухи, паніка, брак довіри, а отже віри, за кілька хвилин перетворить тебе на потопельника. У старі часи твоє тіло навіть на цвинтарі не поховали би. А китайці і нині не рятують тих, хто не уміє плавати. І я розумію тепер чому: бо ми засадничо, усі з народження уміємо не потонути. І лише фатальна недовіра і породжений нею страх забирає щороку наших сестер і братів туди, звідки християни не повертаються...
Колись давно я двічі топився. Вперше, коли забув, що умію плавати. Мені було рочків десь так п'ять. Я ступив з припічка і стрімко пішов на дно. Сонця не стало і неба. Тіні батьків і їх друзів майнули як кадр у кіно. Я не встиг злякатися. Мій тато впірнув за мною і швидко мене знайшов. Я навіть не встиг захлинутися.
Потім, коли мені було десять і я був гарним плавцем, хлопчик Миколка (Кеша), молодший за мене на рік, зайшов на глибоке, злякався і почав топитися. Я його рятував. Він, худюсінький доходяжечко, схопив мене за горло і репетував: "Мантоль#, рятуй мене, я топлюся!!!". Я вдарив його під яблучко, він розчепив руки і ліг на воду. Взявши його за ногу, виволік на мілину. Ви не повірите, наш Кеша не захлинувся.
До чого це я? Ми - непотопленні, поки довіряємо воді, а значить Всесвіту, або якщо хочете Богу.
# Примітка: Мантоль - Анатолій, підліток старший за мене на 5 років, з яким відпустили на річку Кешу.