Що потрібно задля того, щоб почати щось писати? Можна спробувати прислухатися до тиші. Можливо вона зуміє переконати, що її ідея - найкраща. Вона несе через далекі кілометри голоси й шелест. Хоча "шелест" моторів, здається, затуляє все це. Мабуть тому люди у містах нагадують сліпих. Бетонні степи просто не дозволяють нічого помічати. Ми не бачимо людських цінностей і власне головного. Інколи люди себе настільки жахливо поводять, що приходить на думку те, що їм, мабуть, нічого робити. Люди не мали б часу й сил на подібні дурниці, якби жили в селі. Там немає часу. Там живе тиша і люди завжди помічають один одного.
Надихати може кіт. Він спить прямо перед очима, простягаючись у перервах. Видатний письменник знайшов би у ньому чарівне: довге густе хутро надає його маленькому тілу могутності, відчуття невразливості.
Між тим, дивовижні речі прямо перед нами. Вони відбуваються кожної секунди, проте ми сприймаємо їх по-різному. Моя кімната зараз дійсно обмежує мене. Зазвичай я вільно літала за її межами, обминала залізну решітку, високі міські ліси й летіла... Мабуть за сонцем, вимагаючи світанку. Можливо за місяцем, а може й просто кружляла разом з вітром серед справжніх степів. І це теж диво - ця зміна, цей контраст.