«П`ятка»
Зі збірки оповідань «Під Бердичевом»
Що то таке? Висловлюючись словами простого люду, це - село… Але ж яке чудернацьке місце! Якою ж колись була П`ятка гарною! Потрапити можна було в село лише проїхавши тунель, що його створювали дерева. Недалеко від нього знаходився великий ставок – не ставок, а ставище, а на його берегах росли ароматні квіти. Заглянеш за межі ставка – поля й простори з зеленою, по коліна, травою. Тільки виднілись на цьому тлі плями – то були корови. Як йдеш забирати свою, так і задивуєшся. Але ж гарні річки протікали через село – спокійні й щедрі. А як вони звалися – то вже не згадати сучасному поколінню. Такою була колись П`ятка. Але все йде, все минає. Змінюються люди, змінюється і ландшафт. Таким чином відносно нещодавно завдяки зусиллям трактористів, що своїми тракторам поклали рельєф місцевим стежкам, ми отримали дороги, що не поступаються англійським.
Як тільки виходиш на вулицю й піднімаєш голову вгору, для тебе одразу відкривається небесний простір. Бачиш зорі, намагаєшся їх порахувати, але згодом розумієш, що марно. Тому залишається просто спостерігати. А їх тисячі тисяч. Здається, тут можна розгледіти космічний пил, дослідити поверхню місяця. Тобі холодно, а ти стоїш і дивишся, як зачарований, забувши про проблеми, про все на світі. Ти далеко від міста, його шуму, ліхтарів і турбот. Ти в іншому місці. Спостерігаєш і врешті-решт починаєш розуміти як все дивно влаштовано, як гармонійно й досконало створений світ, зокрема космос. Дивуєшся тому, наскільки незначною є людина в порівняні із тими могутніми яскравими гігантами. Кожна людина зараз всього-лише пісчинка на морському березі. Подібні прості істини дуже легко наповнюють серце у ту мить. Це приємно і дає більше ясності розуму, що вже думаєш: «Дійсно варто жити. Це добре, це прекрасно». І думки вже закручуються у вирі.
Чому село зветься «П`яткою»? Якось, даючи своєму краю ім’я, поселенці подумали, що чудернацьке місце повинно мати чудернацьку назву. Тоді в когось з них зненацька зачесалася п`ятка, то так і назвали. Так із тих пір девізом всіх п`ятківців стали слова: «Візьмемо, що маємо». Проте інша версія стверджує, що п`ятка для великої людини України – це важлива опора. На неї, зазвичай, не звертаєш уваги, доки не зачешеться – тоді шукай де дітися. А якщо ж вразити цю ахіллесову п’яту, то паде вся держава. Ось такою важливою є П`ятка для кожного українця, а вони навіть не знають що це та де це. Та найкраще обґрунтована остання версія появи такої назви: певно, тому село так зветься, що «знаходиться чорт зна де!», як говорить моя матір.
Деякі науковці-історики вважають, що істина криється у назві річки, на якій було засноване село. Але кожна людина у якомусь сенсі історик, тож вище згадані версії також мають право на життя.
Люди тут своєрідні, кожен на свій лад, свого віку й своєї вдачі. Типовим представником є баба Ліда. Жіночці тій вже дев`яностий рік пішов, проте душею вона ще молоденька панночка. Так то ж всі жінки з мого роду (а вона мені, виходить, прабабця) живуть, якщо не по дві сотні років, то хоча б по одній. Як наслідок, моя бабуся ще на дискотеки ходить, і до неї хлопці женихаються.
Чи то на жаль, чи то на щастя не кожен має привілегію побувати в хоромах баби Ліди. Головний палац її складають дві кімнати, дворик, криниця і багато інших речей, що з часом вдосконалюються нашими родичами. А ми маємо аж два сантехніка! То й криниця у нас з насосом. Тож, коли з’їжджаємося всією сім`єю, то починається битва за місце під грубою. Але перемагає не той, хто має більше танків і не той, хто швидший, проте той, хто розумніший. Тут має бути присутня досконала стратегія ведення бою. Адже на кону ніч теплого і затишного відпочинку! Переможця вночі відвідає кочуючий нічний компаньйон – то собака розміром з вівцю буде хропіти на вухо цілу ніч. Проте, на те він і кочуючий, що за ніч побуває у кожного під ковдрою – будь то переможець чи програвший.
Як каже дід Василь (то старший брат нашої Лідочки), знаходиться Пятка «сорок кілометрів, якщо об’їжджати, і двадцять п’ять, якщо навпростець» від його села Солотвино. До речі, Ліда і Василь – то чудовий приклад родинної любові. Але не тоді, коли тема заходить за політику. Тоді вже, як чужі, лаються, воюють, але, як і у кожної війни, тут є місце перемир`ям. Обидва мають свій погляд на речі, які відбуваються у нашій країні. І це нормально. Та все ж важливо зберігати єдність родини, мир та любов, які приносять щастя. В кінці кінців, що є важливішим: родина чи політика? Не потрібно жертвувати своїми поглядами, але важливо стримувати себе і пам`ятати, що кожна війна приносить свої жертви. Так що, як онука, я сподіваюся, що дід Василь буде й надалі показувати самоконтроль, дисципліну та турботу, як справжній чоловік, а баба Ліда – жіночу смиренність і повагу, яка так до лиця кожній жінці.
Беручи до уваги місцевий фольклор, можна зробити висновок, що баба Ліда мала пречудовий садок. Росли там і яблуні, і сливи, а сам він був, неначе хащі – радість для дітей, що полюбляли грати в схованки чи просто залазити на верхівку яблуні й насолоджуватися життям з яблуком у руці. Місцевим звичаєм було збирання кліщів у банку. Це було наче традицією, що повторювалася з року в рік.
У баби Лідиній хатині завжди є чим зайнятись. Особливо літом: побілити, посадити, копати, фарбувати, скубати, збирати, жати… Буває, як збереться багато людей в хаті на вечір, то хтось почне: «Де карти? В нас є карти? Давай-но зіграємо в карти!». І всі підкорюються цьому наказу і займають свої позиції. Буває, стільки виходить гравців, що самих карт недостатньо! Ось граємо команда проти команди. Не кожен знає, та й і я зрозуміла тільки на п’ятнадцятому році життя, що найнебезпечніший гравець – баба Ліда. Ця божа квіточка зробить всіх дурнями з одними лише «шестірками й семірками». На кінці гри вже підніме голову, що ледве помітно, і насолоджується своєю величчю. Проте й програш її не обурює – вона завжди ладна зберегти свою гідність.
Мабуть, не всі можуть осягнути всю чудернацькість цього села, а деяким стає від того навіть смішно, проте п`ятківські пани і панночки, що знають свою Вітчизну, як свою п`ятку, з гордістю промовляють… «П`ятка»!
2013
(Редаговано у липні 2014 року)
Поліщук Каріна