Виктор Меркушев. Небесная оратория Баноша (оригинал произведения размещен на сайте "Изба-читальня")
Небесна ораторія Баноша
Не те, аби Банош зовсім не любив музики і не знав, чим займаються композитори, але він безумовно вважав їх діяльність справою згубною і абсолютно нікчемною. «Ну ж бо, пташок таке витинає, що жодному піаністу на своїй скрипочці не зобразити!» - міркував Банош, слухаючи солов'їний спів. «І не вчилася того ремесла пташина ніде, і грошей не просить, і чистої сорочки для себе не вимагає - та хоч як, а краще Тургенєва співає!» Треба зауважити, що для Баноша будь-яка непутяща людина мала прізвище Тургенєв. А хто він такий, цей самий Тургенєв, Банош достеменно не знав.
Так би й жив Банош без «Травіати» і «Шурале», якби не трапилася з ним нечекана дивина.
Банош повертався з роботи і звично ні про що не думав. У голові його було свіжо й просторо, аж ось звіддалік, із закапелків свідомості, до Баноша долинули ледь чутні звуки, що змусили його не тільки стріпнутися, а й тривожно вслухатися, аби не пропустити навіть поруху внутрішнього ефіру.
Звуки, тим часом, ставали все виразніші та голосніші, приростали обертонами і півтонами, перепліталися між собою, складали химерні фрази і утворювали дивовижну мелодію, від якої Банош завмирав на місці і навіщось пильно вдивлявся в небо.
Баношу здавалося, що всі навколо, всі предмети, машини і будинки якось змізерніли, а на місто згори опустився раптовий потік світла, де роїлися ангели і тремтіли, немов бенгальські вогні, променисті джерела.
«Це ж треба!» - тільки й зміг вимовити Банош, відчуваючи, як все його тіло наповнюється не тільки незрозумілою легкістю і теплом, але і безпричинною радістю, чимось схожою із неочікувано зринаючою музикою та фонтануючими струменями світла.
Він обережно переминався з ноги на ногу, не відчуваючи власного тіла, і в глибині душі сподівався, що тільки ступить на поріг власного будинку, все раптово закінчиться, минеться, щезне так само, як і почалося.
Та цього не сталося, і музика, яка тепер вже чітко оформилася в янгольські піснеспіви, продовжувала звучати, не дозволяючи йому занурюватися у буденні справи - чергову суперечку з дружиною і безцільне тупцювання на кухні, що ніколи йому не набридало.
Ангели продовжували співати над його головою, хай і трохи тихіше, ніж раніше, але Баношу це жодним чином не заважало. Навпаки, в голові його навіть знайшлися думки. Спочатку він здивувався цій обставині, але пізніше почав вітати їх і радіти появі таких незвичайних гостей. Все зачіпало Баноша, нічого не залишалося без його уваги й зацікавлення, наче він уперше раптом побачив цілий розпростаний Всесвіт.
Банош вийшов у двір і сів на лавку.
Він не знав, чи були його думки рухомі співом ангелів, а чи становили з ним єдине ціле, але тепер він вже побоювався, що звучання зникне, і він більше нічого не довідається про те, як живуть хмари, як тліють тороси в полум'ї полярного сяйва, як ростуть гори, струшуючи з себе важкі снігові кучми.
Ангели співали, зовсім не помічаючи Баноша. Він раптом зрозумів, що цей спів призначений не тільки для нього одного. Що їхні голоси пронизують увесь небесний купол, сягаючи будь-яких, навіть цілковито забутих куточків, щоб підтримати тих, кому притаманно вдивлятися в небо і слухати його звуки або ж пробуджувати до життя таких, як він, Банош.
Банош майже не відчував грунту під ногами, хоча раніше йому здавалося, що неодмінна умова правильного життя - міцно стояти на землі.
Тепер він під життям почав розуміти зовсім інше. І хіба могло бути якось інакше, якщо зараз він відчував у собі таку захоплену легкість буття, яка не давала прокинутися в серці ані тузі, ані безглуздим кривдам. І тоді душа його наповнювалася невідомим раніше почуттям причетності до всього сущого, до всього, що відбувається, до всякої билинки, загубленої в Світовидах.
Банош піднявся і знову охопив зором рій небесного світла. Той хитнувся і попрямував до горизонту за зісковзлим західним сонцем.
Невідома сила скерувала Баноша за небесними звуками, що слабшали, і він вже погано усвідомлював, навіщо і куди рухається.
- Баноше, Баноше! - гукали йому позаду. - Баноше, повернися!
Але Банош не чув і слухняно йшов назустріч своєму падаючому сонцю.