Зупинися. Зачекай, не треба тремтіти й очима своїми моїх торкатися,
Це є неможливо, я не хочу з цього приводу навіть з собою знатися.
Та тобі пошепки про найважливіше різким голосом,
Трохи не схожим на себе,
Припини розпалювати це полум’я,
Мені бути з тобою більше за все треба.
Мені руки твої потрібні, як незрячому путівник,
Мені аби між нами цей ледве помітний потяг нікуди не зник.
Не втрачай мене, будь зі мною, залишися поруч, не йди.
Не треба слів про кохання, ніжностей, хочеш, взагалі нічого не говори.
Ти залишайся. Вір мені, не лишай наодинці,
Бо моє серце спиниться завчасно, далеко не на останній зупинці.
Розумію, що простіше знехтувати усім цим,
Простіше, та я не можу знайти звичайних потрібних слів,
Ці пошуки сходяться на одному, потім знов плутанина,
Пірнає в вічність кожна, прожита без тебе, година.
Я не у відчаї, це не від чашки солодкого чаю,
Доведи мені просто, що тебе в цей момент не втрачаю.
Сором’язливі вуста з горбинкою,
Перший теплий вітерець, що торкається твого волосся,
Дозволь насолодитися цією миттєвою хвилькою,
Я бачу тебе наскрізь і мені щодо нас не здалося.
Ось я. Так, це саме я в усіх оцих римах на папірцях,
І з кожною згадкою про тебе ніби в серце ще один цвях,
Це не зовсім не бажане, це переосмислене, нове, особливе,
Якось не по собі, тремчу, страшно. До моїх берегів прибило таку найгарнішу хвилю.
Тільки що з нею робити? Як вчиняти правильно, чи що відчуває серце?
Може дійсно десь поруч моє друге «я» знайдеться.
Невпинно б’ється і буркотить щось у грудях,
Не може бути, щоб настільки заглиблюватись й пірнати в людях.
Але дійсно, немов незрячому путівник,
Мені руки твої потрібні і щоб потяг цей нікуди не зник,
Не лишай мене наодинці, в мені знов плутанина.
На годиннику вже як ночі друга година.
Не зникай, бо я шукатиму скрізь, бо знайду,
Ти ж знаєш напевне вже, що так просто цю сторінку не перегорну.
Твоїх берегів шукатиму,
До твоїх рук вустами вночі прилину,
Тебе невпинно до ранку кохатиму,
Ця хвиля і справді є незвична і особлива.
Ці очі дійсно заворожують чарами,
Серце переповнює неочікуваними звалами
Ніжності, почуттів, любові і доброти –
Дякую за те, що зараз, тут зі мною, не хтось, а ти.