«Суворий Ідеал – сумний і чистий сон
До юрмища людей іде закостенілий…»
(Шарль Бодлер)
Сіре місто кульгавим сухотником
Шкандибає на цвинтар вигадок.
У цьому місті живуть художники –
Але вони малюють картини Танатосу
Тільки відтінками сірого фарбами сажі
На полотні асфальту.
У цьому місті іржі та заліза
Таксисти дивляться
Порожніми зіницями черепа
На світлофори немигаючі
В яких всі три кольори сірі.
У місті гудків паротягів
Всі дороги ведуть на кладовище
Де ховають думки та мрії
У мідних саркофагах прокламацій.
Дощі тут падали в часи Езопа –
Краплі кольору фінікійського пурпуру
Зі смаком пасльону марення,
Тому втомившись чекати дощику
Місцеві колаборанти шаманів
Виготовляють хмари з нафти
Спаюючи її у гумових чоботях.
Тут кожного пса звуть Рокфелером
Чіпляють на нього ошийник ностальгії
За старим божевільним безхатьком,
Що подарував аборигенам ілюзію:
Нібито вони ейфорію
Відчувають від кожної оди
Своєму меру-параноїку.