Харьковская эмиграция 1942-1943. 29

Ростислав Рыбальченко 2
ЛИМАН ЛЕОНІД (1922-2003)

Леонід Лиман - один із тих письменників, які гуртувались навколо «Нової України», хоча активно і не співпрацював з часописом.
Народився в селі Малі Соро¬чинці на Полтавщині у сім’ї' свя¬щеника. Ще підлітком на власні очі побачив «гуманізм» нової радянської влади: примусова колективізація, голодомор, роз- куркулення, терор і повна знева¬га до людини. Постраждала і його родина. Ці непривабливі, жахливі картини буття врізалися в пам’ять на все життя.
Після закінчення школи став студентом Харківського вчи¬тельського інституту, який за¬кінчив у 1941 році. Мріяв про літературу, пізнавав смак сло¬ва, пробував свої можливості у віршуванні.
Вибухнула німецько-радянсь¬ка війна, і в той же день поча¬лася мобілізація. Але Л. Лимана не призвали до армії за станом здоров’я, він не евакуювався і залишився у Харкові.
Коли у лютому 1943 року ра¬дянська армія тимчасово захо¬пила Харків, редакція «Нової України» переїхала до Полтави, куди згодом ирибули і деякі хар¬ківські письменники: В. Олешко, О. Веретенченко, Д. Нитченко, П. Хаторський, Н. Щербина і молодий Л. Лиман.
Саме в полтавський період ді¬яльності часопису «Нова Украї¬на» він розмістив на його сторін¬ках свій перший некрикливо- програмний вірш «Україні», де є такі рядки:
Хай простори твої голубіють,
Колосяться зелені поля...
Найбагатшою в світі хай стане
Невмирущої сили земля.
Під тиском радянської армії, яка в серпні 1943 року почала визволення України від німець¬ких загарбників, німцями була залишена Полтава. Редакція ча¬сопису припинила своє існуван¬ня, а її співробітники подались на Захід, до «генерал-губерна- торського» Львова. Там, попри всі воєнні негаразди, вирував життєтворчий літературний про¬цес, до якого активно включився і Леонід Лиман, оприлюднивши близько 20 своїх поезій, серед яких виділяється поетичний твір «Львівська весна».
Тим часом радянські війська наближались до Львова, і вся творча інтелігенція поїхала далі, до середини Європи, в Австрію, Німеччину, і залишилась там вже до кінця війни, продовжую¬чи свою письменницьку та куль¬турну діяльність. Співпрацює Л. Лиман з альманахом «МУР» (Мистецький український рух), журналом «Арка», газетою «Ук¬раїнські вісті». Пише, друкує свої вірші, нариси, статі, рецензії тощо. Ці роки були найбільш плідними в житті письменника. В цей період Лиман написав прозовий твір «Повість про Хар¬ків»1, повість «Колгоспники».
Лірика Леоніда Лимана ще за його життя отримала позитивні відгуки сучасників - Володимира Стахіва, Бориса Олександріва, Вадима Лесіча, Юрія Ливрінети, поетів Івана Бойчука, Богдана Рубчака та інших. Це невипадко¬во, бо лірика Лимана - найсокро- венніше мистецтво слова.
Поважний і авторитетний у науковому світі Володимир Дер¬жавин в журналі «Арка» за 1947 рік (ч. 5) написав статтю про Л.Лимана «Поезія і проза Лео¬ніда Лимана» [Літ. 31], а в своє¬му підсумковому творі «Три роки літературного життя на еміграції...» назвав його «най¬кращою надією серед молодшої генерації поетів» [Літ. 32]. До речі, примірник цієї брошури Державин подарував Лиману зі своїм дарчим написом:
«Любому і вельмишановному Леонідові Лиманові в добру пам’ять регензбурзької зустрічі від автора. 26.3.1948».
Примірник брошури Леонід Лиман надіслав авторові цієї книги. Віршам Лимана Держа¬вин дав таку схвальну оцінку:
«Вірші Лимана скрізь відзна¬чаються не самою лише клясичною елсґанцією стилю, а й зрілим умін¬ням стисло і виразно характери¬зувати відтінки і напівтони почут¬тів... Поет опанував найсокровсн- ніше мистецтво слова - здібність викликати ліричні емоції, не нази¬ваючи й не розповідаючи, а безпо¬середньо навіваючи їх через об’єк¬тивні й зовнішньо тверді образи».
У 1949 році Л. Лиман переїз¬дить до США. Перший час заробляє собі на жиггя різною некваліфікованою працею, дру¬кується в найрізноманітніших періодичних виданнях (тому відшукати зараз всі його публі¬кації не гак просто).
Перебуваючи на чужині, Ли¬ман постійно знаходиться під впливом спогадів про харківське
життя і у 1947 році з-під його пера виходять такі рядки:
..Лишились там індустріальні клени,
Робочі клуби вицвілі й бліді.
Вже шоста осінь, як віднято в мене
Залізне місто, де я жив тоді.
Минулого не треба повертати –
Чомусь тривожно знову вирина
Останній потяг, без рушниць солдати
І жінка, шо ловила шпигуна.
Самотужки у 1960-1970 ро¬ках Лиман видавав місячний бюлетень суспільно-політичної проблематики «Нотатник».
Письменник був байдужий до упорядкування свого літератур¬ного доробку, не видав жодної збірки своїх поезій, та й прозові твори вийшли лише під тиском та за допомогою його друзів, зокрема Юрія Шевельова. Загад¬ковий і рідкісний випадок серед письменників.
Проживаючи у Нью-Йорку, Л. Лиман вів самотнє життя, вкрай обмежив спілкування з людьми. Харківці у діаспорі завжди пам’ятали про нього, го¬тові були прийти на допомогу.
Л. Лиман чомусь не виявляв бажання приїхати до Харкова, хоча Літературний музей офі¬ційно його запрошував. Листу¬вався з автором цих рядків, зі своєю інститутською подругою Зозулею Галиною Йосипівною, яка померла у 2000 році, і літе¬ратором із Києва Р. Доценком. Але (на превеликий жаль) зміст його листів був вкрай обмеже¬ний темами, він не відповідав на запитання про своє житія, про літературні процеси в повоєнні роки, про зустрічі з відомими літераторами.
Помер Леонід Лиман у 2003 році.
Зараз дослідженням творчості Леоніда Лимана на Україні зай¬мається київський літературо¬знавець Ростислав Доценко. Нещодавно вийшла його книга про цього непересічного пись-
менника, у якій, крім статті про самого Л. Лимана, вміщено 57 його поезій за 1943-1968 рр. (найбільша добірка) та прозовий твір «Повість про Харків» [Літ. 35].

' Твір «Повість про Харків» існус в декількох варіантах Нова редакція оприлюднена в Харкові у ж. «Березіль» 1996 року в № 9-10

Лиман Л. // Енциклопедія українознавства. - Т. 4. - Л., 1994. - С. 1290.
Доценко Р. Леонід Лиман // Лиман Л. Пам'ять: Поезія і проза - К.: Задруга, 2002.
Рибальченко Р. К. Леонід Лиман // Панорама. - 1998. -№ 15.
ІІІевельов Ю. В. Я - мене - мені... (і довкруги): В 2-х т. - Нью-Йорк, 2001.
Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (1945 - 1947). - Мюнхен: Академія, 1948