ДЕРЖАВИН ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ (1899- 1964)
Володимир Миколайович Дер- жавин - відомий український лі¬тературознавець, мовознавець, критик, знавець еллінської лі¬тератури і мови, орієнталіст, пе¬рекладач, публіцист.
Народився 1899 року в росій¬ській дворянській сім’ї, після здо¬буття гімназійної освіти вступив до Петербурзького університету на відділ філології історико- філологічного факультету. Закін¬чив навчання у грудні 1921 року.
В.Державин вивчав античну культуру, написав науково-дос¬лідницьку роботу «Проблеми мистецького перекладу». Став співробітником науково-дослід¬ної кафедри літературознавства Харківського університету, в якому викладав римську літера¬туру та історію стародавнього світу. Займався науковою робо¬тою у харківській філії Літера¬турознавчого інституту імені Т. Г. Шевченка.
У 1935-1938 роках він вже був на посаді доцента мови, викладав римську літературу та історію стародавнього сходу. Досліджував творчість Т. Шев¬ченка, Г. Квітки-Основ’яненка, поетику класицизму, творчість українських поетів-класиків. В орбіті наукових зацікавлень Воло¬димира Державина, як і раніше, антична література, західні кла¬сики. Переклав з давньогрецької мови пізньоантичний роман Лонга «Дафніс і Хлоя» (кінець II ст. н. д.).
У 1941 році В.Державин за¬хистив кандидатську дисертацію на тему «Атенська політія Ксе- нофонта», став професором Хар¬ківського університету. Перед вступом німецьких військ уник евакуації і залишився в Харкові. Мотиви невідомі.
Попри всі негаразди військо¬вого часу, дискомфортні умови, В. Державин залишався у полоні своїх наукових задумів і захоп¬лень. У 1942 році написав зовсім далеку від сучасної йому буден¬ності наукову роботу «Комедії Аристофана». Його ситуація на¬гадує історію з О. Гріном, який у голодному і холодному Петер¬бурзі 1920-х років писав свою романтичну феєрію «Червоні вітрила».
У Харкові Володимир Держа¬вин був постаттю майже непоміт¬ною. Не працював у Міській управі, не бував у «Просвіті», не написав жодного рядка для «Нової України». Через крайню необхідність, щоб отримувати хоч якусь матеріальну допомогу, влаштувався перекладачем при пожежній команді. Лише в жур¬налі «Український засів» (ч. 2 за 1942 р.) була опублікована його
стаття «Майстер підлабузництва - про драматургічну макулятуру Корнійчука». 'Так в особі класи¬чного вченого, людини далекої від політики, проявились риси завзятого патріота (його обури¬ло, що в творі О. Корнійчука предметом глузувань і реготу стали українські прізвища, на¬приклад «Галушка»). В. Держа- вин підтримував добрі стосунки з редактором «Українського за¬сіву» В. Петровим, ставився до нього з глибокою повагою.
У 1943 році В. Державин емі¬грував на Захід. Прощаючись з Харковом, він, як і О. Пушкін перед своєю смертю, міг би ска¬зати своїм книжкам: «Проща¬вайте, друзі мої». Йому навіть не треба було прогнозувати, що станеться з його бібліотекою - він знав долю бібліотек багатьох подібних йому письменників. Так і сталось, залишившись без належного догляду, бібліотека «розпорошилась». Частина книг загинула під час війни, а най¬більш цінні потрапили до рук «комерційних» осіб. Після виз¬волення Харкова аж до кінця 50-х років на Благовіщенському ринку прямо на землі лежали довжелезні ряди книжок, і ціни на них були немалі.
Нещодавно у мене сталась приємна «зустріч»: переглядаю¬чи каталог автографів ХДНБ імені В. Г. Короленка, натрапив на рідкісний екземпляр книги голландського вченого і поета Данісля Хейзіуса лейденської друкарні Ельзевірів 1631 року. На форзаці книжки стоїть влас¬ний напис Володимира Держа¬вина «V. Оеггауіп. III.VII. 1935». В бібліотеку цей екземпляр пере¬дав вчений-філолог і знавець ста¬рої книги І. Я. Каганов 28 квітня 1948 року. А де він її дістав - не¬відомо, можливо, йому її подару¬вав сам В. Державин, а можливо, він придбав її на книжковому ринку. В усякому разі, частина бібліотеки Державина залиши¬лась у Харкові.
До Німеччини В. Державин прибув уже як повністю сфор¬мована особистість, класичний вчений з широким світоглядом, знавець грецької і латинської мов. З 1946 року він був профе¬сором Українського вільного університету в Мюнхені, згодом став членом наукового товарис¬тва імені Т. Шевченка.
Володимир Державин актив¬но включився в діяльність укра¬їнських літературних та мис тецьких кіл. Написав багато пу¬бліцистичних статей до україн¬ських видань «Наше життя», «Українська трибуна», «МУР», зібрав їх в науково-літературний збірник «Світанок». Був знайо¬мий з багатьма письменниками, підтримував дружні стосунки з Ю. Шевельовим, Л. Лиманом.
У 1948 році Державин напи¬сав твір «Три роки літературно¬го життя на еміграції», в якому підбив підсумки робіт українсь¬ких письменників на Заході [Літ. 32]. Примірник цієї книги з дарчим написом він подарував Л. Лиману, який в середині 90-х років надіслав цей екземпляр ав¬торові цісї книги.
Величезну літературну спад¬щину В. Державина важко осяг¬нути: 1 500 творів у різних жан¬рах - наукові дослідження, пуб¬ліцистичні статті, рецензії тощо. Володимир Миколайович склав антологію української поезії XIX століття. Окремим виданням побачила світ тільки неве¬личка книжечка «Володимир Дер¬жавин. Афоризми» (Мюнхен, 1966) із грунтовною передмовою Ростислава Єндика [Літ. 42].
На цей час величезна спад¬щина В. Державина ще не зібра¬на і практично залишається недосяжною для широких кіл читачів та науковців.
Але життєвий і творчий шлях такої видатної особистості не можна замовчу вата. В «Українсь¬кий літературній енциклопедії» розміщено статтю про В. Держа¬вина, написану Р. Доценком та І. Лисенком [Літ. 36].
Помер Володимир Державин 7 березня 1964 року в Авсбурзі, де і був похований.
ЛІТЕРАТУРА
Доценко Р., Лисенко І. Державин В. // Українська літературна енциклопедія. - К., 1988. Державин В. Афоризми. - Мюнхен, 1966.
-