ЩЕРБИНА НИКИФОР (?-?)
Дуже мало інформації залишилось про долю поета Никифора Щербини, який був досить відомою постаттю в часи роз¬квіту «українського ренесансу».
У довоєнні роки Н. Щербина працював консультантом облас¬ної газеги «Соціалістична Хар¬ківщина», щомісяця подавав свої розлогі «літературні сторінки», цікавився творчістю письменни- ків-початківців. Поет захоплю¬вався «фігурною поезісю», а до революційного марксизму («хра¬мы и тюрьмы сравнять с зем¬лей») ставився досить стримано. Брав участь створеному Миколою Хвильовим після розгрому «ВАПЛІТЕ».
Один з номерів «Літератур¬ного ярмарку» відкривався по¬езією Н. Щербини «Світає світ. Світаю я».
Під час терору 1930-х років Н. Щербина замовк. Коли німці окупували Харків, він не залишив місга. Цей період житія поета від¬значений народженням твору «У різдвяну ніч» (див. Додаток 13). В літературі є багато віршів на по¬дібну тему, але цей (за художньою цінністю) можна віднести до.
най¬виразніших. В газеті «Нова Укра¬їна» було надруковано поезії «Ви¬зволення України», «Пам’яті Кот¬ляревського» та деякі інші (див. Додаток 13).
Згодом Никифор Щербина емігрував
ЛІТЕРАТУРА
Боровий В. І. Світає світ. Сві гаю я // Боровий В. В аркані Касркана. - X., 2001.
Рибальченко Р. К. Муза несповнених надій // Культурна спадщина Слобожанщини. Культура і мистецтво. Число 1-Х.: Курсор, 2003
ДОДАТОК
Н. Щербина
Харків, «Нова Україна», 1942 рік
У РІЗДВЯНУ НІЧ
Сніги, сніги, і ясен-місяць бродить
У сивій неозорій глибині...
Там хоровод зірничок колобродить,
Тут степ застиг у чарівному сні.
В селі, садах і у глибокім лісі
Казковосрібні, сніжні тереми...
Із димарів у небо піднялися
На мітлах на прогулянку відьми.
За ними вслід потвори тонкохвості
Шумливим роєм линуть від землі.
Зникають десь в морозній високості,
Круг місяця кружляють, мов джмелі.
Диявол місяць заховав під свиту
І мороком оселі оповив,
У тьмі хуртечу зняв несамовиту
1 разом з вітром зимним злісно вив.
Та раптом блиск прорізав тьму холодну,
Засяла зірка сотнями вогнів.
Відьми й нечисті кинулись в безодню.
А місяць ще ясніше засвітив.
Волхви мерщій народ оповістили,
Що народилось Божеє дитя...
І канули у безвість темні сили,
Зійшла зоря новітнього життя!
Визволення України
1 лютого 1942 року
В огні палала Україна,
Залита кров’ю і слізьми
Тягла ярмо - в диму, в руїнах,
Крізь ніч, і стогни, і тюрми.
Грабунок, голод, муки
Несли їй сталінські кати.
Голодна смерть і жах розпуки
Повили край наш золотий.
Батьки дітей не пізнавали,
Ридали в горі матері;
Жиди селянство оббирали,
Вигонили із хат, дворів.
Та їх змела незборна сила,
Проклавши шлях до кращих днів,
У серці радість заясніла –
Народ пригноблений ожив.
Устала знову Україна,
Розбила гніт кривавих пут.
Її міста, сади й долини
У щасті знову зацвітуть!
І пісня радості полине,
І оживуть її поля.
І буде в щасті Україна –
Її народ, її земля.
Памяті Котляревського
Тяжка журба, глибокий сон
Повив країну радості і слави.
Лише шумів царевий трон
В безкраїх оргіях кривавих.
Сваволя люта, гніт і тьма
Скувала край пісень і волі.
Свистів канчук, жила тюрма,
Конав од праці раб у полі.
Та ось немов ударив грім,
Розсіяв хмари, сонцем блиснув!..
Заірали знову кобзарі
Могутню українську пісню!
Полинули палкі слова,
І темний обрій заяснів.
Це зайнялась доба нова
Зорею радісних огнів.
10 листопада 1942