КРАЧКОВСЬКИЙ ДМИТРО ЙОСИПОВИЧ (ЛІТ. ПСЕВД. КЛЕНОВСЬКИЙ) (1892- 1976)
Російськомовний пост Дмитро Йосипович Крачковський народився в Петербурзі в родині відомого художника, академіка живопису Й. Є. Крачковського і ху- дожниці-акварелістки В. Н. Беккер. Закінчив Царськосільську гімназію, директором якої був пост І. Ф. Анненський. Дивився, як на божество, на Миколу Гу- мільова, що був на два роки сгар- ший за нього. Вчився у Петер¬бурзькому університеті на прав- чому факультеті, цікавився теат¬ром, живописом, літературою.
Перші вірші Кленовського з’являлись в журналах. У 1917 році вийшла перша збірка його поезій «Палітра».
Рятуючись від голоду 1932 року, Дмитро Йосипович пере¬їхав спочатку до Москви, потім до Харкова. Працював у теле¬графному агентстві, займався журналістикою, перекладав поезії Максима Рильського та інших нових українських поетів. Холодні вітри диктатури в чутливій душі Кленовського згасили останні жаринки твор чості. Його часто викликали до НКВС, допитували га, на щастя, тим і обмежились.
Якось Кленовський познайо¬мився з сестрами Леонтіною та Маргаритою Гутман, і одна з них, Маргарита, згодом стала його дружиною. В кінці 40-х Кленовський винаймав дачу на літній сезон в Малій Данилівні, що під Харковом, милувався ча¬рівною природою, отримував задоволення від спілкування з інтелігентною родиною Кипари¬сової К. Т., яка мешкала поруч, на вулиці Науковій.
Прийшла осінь 1941, німці окупували Харків. Крачковські, як і багато інших людей в той час, зіткнулись з матеріальними труднощами. Влітку 1942 вони виїхали з міста, далі на їх шляху був Сімферополь, Австрія, Ні¬меччина, табір для біженців. І тоді відбулось диво: муза знову прийшла до Крачковського, він став писати поезії (підписувався Крач Кленовський). Відтоді муза вже не покидала його.
У 1955 році в журналі «Спо¬лохи» з’явився ліпший, на мою думку, вірш духовного змісту «Всевышнему» (див. Додаток 12). Цей твір привернув увагу архіє¬пископа з Каліфорнії Іоанна Шаховського, який розшукав поета і встановив з ним зв’язок, відтоді вони підтримували друж¬ні стосунки, листувались. Друж¬бі цих двох людей сприяло і те, Що Шаховськой (літ. псевдонім Странник) сам був поетом. По езії Странника були вміїцені в антології постів російського за¬рубіжжя «Мы жили тогда на планете другой» (М., 1994), се¬ред творів є вірш «Нерасслы¬шанная весна», присвячений Кленовському (див. Додаток 12).
Кленовський з дружиною на¬завжди залишився в Німеччині. Неспроможні практично влаш¬тувати своє життя, вони скромно жили в маленькому будиночку. Дружина повністю поділяла пог¬ляди на життя свого чоловіка і не скаржилась на долю. Дякую¬чи заокеанським знайомим, які надали письменнику матеріаль¬ну допомогу, подружжя осели¬лось у баварському містечку Траунштейн, в будинку для лю¬дей похилого віку. Це було для них великим благом.
Пост нікуди не виїжджав, об¬межувався тільки прогулянками по місту. Клсновський підтри¬мував зв’язки зі своїми друзями, листувався з ними, надсилав свої збірки, зокрема це були хар¬ків’яни Павлови, з якими він ко¬лись жив на вулиці Пушкінській. Також листувався з Іваном Багря¬ним, який, хоча й був скупим на схвальні слова, назвав Кленов- ського побратимом.
Клсновський написав десять збірок віршів і став досить відо¬мим російським поетом в еміг¬раційних колах. Кожна його збір ка носить вкрай поетичну назву, наприклад: «Навстречу небу», «Уходящие паруса», «Певучая ноша», «Теплый вечер» та інші. Видані обмеженим накладом, вони зараз досить рідкісні навіть за кордоном.
До серпня 2004 року в Харко¬ві збірок творів Дмитра Кле- новського не було в жодній біб¬ліотеці. Саме в серпні автор цієї книги передав десять збірок Д. Кленовського в дар відділу рідкісних видань і рукописів ХДНБ ім. В. Г. Короленка.
Дмитро Йосипович Крач- ковський помер 1976 року, похо¬ваний у місгі Траунштейн.
Дмитро Клсновський був од¬ним з останніх поетів срібного віку. Його вірші ліричні й світлі, образи прозорі й яскраві.
Найскладніші філософські питання, що стоять перед люди¬ною, - сенс бутгя, наше ставлен¬ня до життя і смерті, до Бога, до кохання, - Дмитро Клсновський висловив з такою простотою, і так витончено, що рядки його поезій врізаються у пам'ять чут¬ливого читача і вже ніколи не від¬пускають.
Всё дурное и всё хорошее
Перебродит в душе твоей,
И певучею станет ношею -
Собеседником поздних дней.
Візитною карткою поета Кле¬новського може стати єдиний рядок з його вірша:
Простейшее! Оно одно не лжёт..,
ДОДАТОК
Д. Й. КРАЧКОВСЬКИЙ
Із ЗБІРКИ «СЛЕД жизни», 1950
***
Ночь была такою тяжелою,
Словно я ее нес века.
Неподвижным, студеным оловом
Наклонилась ко мне река.
И усилья не надо было бы,
Чтоб сомкнулась над головой,
И никто б никогда не выловил
Захлебнувшийся голос мой.
И когда бы не ты орешником
Обхватила меня за грудь,
Было б всё как давне обещано –
Да и будет когда-нибудь.
1948
ВСЕВЫШНЕМУ
Свет горит во мне и надо мною –
Мрака нет и нету пустоты!
Звездным небом и моей душою
Ты твердишь, что существуешь Ты!
Как слепой ребенок, от рожденья
Материнского не знав лица,
Все-таки запомнил шепот, пенье,
Бережной руки прикосновенье,
Теплоту и нежность без конца, -
Так и я Тебя, не видя, знаю;
Разуму земному вопреки,
Я Твое дыханье ощущаю,
Песню слышу, шепот понимаю,
Чувствую тепло Твоей руки.
Милостив ко мне Ты бесконечно:
Ты тропинку мне даешь в лесу,
В море - ветер, в небе пояс млечный,
В поле - зреющую полосу.
Ты прекраснейшую из Любовей
В сердце мне, как радугу, зажег,
Мир огромный показал мне внове,
Песенное дал биенье крови
И не раз простил и уберег.
Как же я твое не вспомню имя,
Сущего, Тебя не назову!
Жизнь проходит тропами глухими,
И Тобой, щедротами Твоими, -
Только ими! - я еще живу.
Если нужно, стань ко мне жестоким:
Труд развей и жизнь мою сожги.
Лишь одно: на все земные сроки,
Безымянными, вот эти строки
Во Свою же славу сбереги!
1945