Віддалений, але наближаючийся, звук музики.
І чим ближче, тим по-дитячому весело спалахує серце, а губи мимоволі починають посміхатися.
Українське національне вбрання.
В руках, немов живучи своїм життям, музичні інструменти.
Бубен, скрипка, баян та сопілка.
Дивне поєднання, але як це файно!
Чоловіки і жінки, хлопці та дівчата, діти, усі у вишитих сорочках.
Рушники.
Строго лягли стрічки червоних та чорних ниток.
Червоне, то любов, а чорне, то журба.
З цих кольорів і складається наше життя.
Символізуючи собою добробут і гостинність, на них бережно несли коровай.
Позаду усміхнені і щасливі наречений і наречена.
Там де я живу, молоді занадто заняті собою та своїм святом, щоб звертати увагу на чужинців.
Тому я в першу мить розгубилась, відчувши на собі погляд нареченої і вітання до мене:
«Слава Ісусу Христу»!
Від несподіванки спалахнувши, з радістю відповіла: «Слава навіки Богу Святому»!
Старовинна церква.
Тиша благоговіння.
Схилені коліна.
Легкі сльози молодих.
Тихий спів хору.
Полохливий вогник свічі.
Слова настанови.
Щоб не сталося, любіть один одного.
Прощайте.
Милуйтеся один одним.
З роками будьте ще дбайливішими і чуйними.
За обопільною домовленістю, виховуйте дітей в любові до Бога, та повагою до людей.
І...
Не забувайте батьків.
Турбуйтесь про них і поважайте.
Історія на згадку.
Був у матері один син.
День.
Спека.
Озеро.
Виглянувши у вікно мати милувалась, майже дорослою, постаттю сина.
Легкі хвилі гойдали його.
Ще рік, два і їй прийдеться відпустити свого хлопчика.
У нього самого з'являться маленькі ніжки, які будуть тупотіти по підлозі, а її називати бабусею.
Замріявшись, вона занадто пізно побачила, що наближається біда.
До юнака швидко підпливав крокодил.
З величезним криком жаху, розмахуючи руками, біжучи на допомогу, кинулась до сина.
А він, раптом оцінивши ситуацію, кожною клітинкою свого тіла, зі всією напругою, скорочуючи відстань, почав наближатися до матері.
Одночасно з крокодилом, мама схопила сина за руки, але той, другій, заволодів ногами.
Взявши себе в руки, щоб не витрачати сили даремно, вона боролася за сина, готова померти, але ніколи не відпустити.
Час від часу, відчуваючи, що втрачає сили, кричала до Бога і людей про допомогу..
І вона її отримала.
Кинувши все, до неї бігли звідусіль люди.
Через годину, тільки пом'ята трава, та збаламучена вода, залишилися мовчазними свідками того що сталося.
Реанімація.
Весь у шрамах син.
Поряд ледь жива мати.
Шрами від зубів крокодила, а другі від рук матері.
Від рук, які вдруге подарували йому життя.
Пам`ятайте.
Якщо колись вам здавалось, що ваші батьки робили вам боляче…
Ото є, оті шрами любові, які оберігали вас від біди, від зрад, від поганих друзів..
Вони з дитинства боролись за ваше життя і вели вас до Бога.
Цінуйте це, бережіть спогади про їх любов, сльози і молитви.
Нехай милість Божа буде з вами.
Амінь.
Многая літа.
Многая літа.
Мно-о-о-о-о-о-гая лі-і-і-і-та!
14.06.2014р